Розбите довіря: історія про зраду, яку неможливо пробачити
— О, Соломіє! Привіт, кохана, — зніяковіла свекруха, відчиняючи двері. — Ми ж чекали тебе лише післязавтра.
— Добрий вечір, Ганно Михайлівно, — спокійно відповіла Соломія, обіймаючи жінку. — На роботу треба виходити в понеділок, відпустку скоротили… Вирішила повернутися раніше.
Мій чоловік із сином у вас?
Свекруха завагалася.
— Олег тут, а от Ярослав… він поїхав проводжати свою колегу, Мар’яну. Ви ж не домовлялися?
Тепер черга дивуватися дісталася Соломії.
— Він не відповідав на дзвінки. А хто ця Мар’яна, якщо не секрет?
— Та нічого особливого… — замовкла Ганна Михайлівна. — Ярослав привіз Олега на вихідні, а Мар’яна… вона просто сиділа в машині. Я… я запросила її на чай із пирогом.
— Ну звичайно, як же не запросити… А де вони зараз? Давно пішли?
— Години дві тому, — відповіла свекруха, опустивши очі.
— Чудово, — холодно кинула Соломія і пішла до сина.
Всередині все кипіло. Вона обійняла п’ятирічного Олега, забрала його і, коротко попрощавшись, поїхала додому. Дорогою син радісно розповідав:
— Ми з татом і тітонькою Мар’яною їли морозиво, каталися на гойдалках і ходили до бабусі. Було весело!
Соломія ківнула, але думки крутилися, як вихор. Вперше за десять років вона поїхала у відпустку сама — виграла путівку до санаторію за багаторічну роботу. В неї був шанс підправити здоров’я, яке роками підточували гастрит та виразка. Ярослав казав:
— Їдь. Мама допоможе, я впораюся.
Соломія сумнівалася, але він переконав. А тепер її син розказує про затишну кав’ярню з «тітонькою Мар’яною». Та сама Мар’яна, про яку вона нічого не знала, вже катається з їх сином і п’є чай із її свекрухою.
Пізно вночі задзвонив телефон.
— Соломійко, привіт… Телефон сів, вибач… — пробурмотів Ярослав.
— Привіт. Ти де?
— У мами. З Олегом залишилися ночувати. Усі вже сплять…
— Дуже цікаво. Дивно, що я ось, наприклад, лежу вдома. Олег спить у своєму ліжку, а тебе поруч немає. Ти, випадково, не у шафі?
Сказано було стримано, але з лютью в голосі.
Ярослав завис у тиші, а потім скинув дзвінок.
За сорок хвилин він стояв на порозі.
— Не починай скандал. Все одно дізналася… Так, Мар’яна існує.
— Ти що, з глузду з’їхав? Ти притягнув цю жінку до своєї матері? Ти дозволив моєму синові проводити з нею час?!
— Я хотів зрозуміти, чи підійде вона нам. Моїм батькам, Олегу…
Соломія ледь не впала від шоку. Це не сон. Це її реальність.
— Ти… хочеш вписати свою коханку в сім’ю? Що далі — познайомиш і зі мною?
— Не перебільшуй. Я не знав, що ти приїдеш.
Сльози бризнули з очей. Не тому, що зрадив. А тому що не покаявся. Говорив, ніби обираСоломія глянула на нього останній раз, повернулась і замкнула двері на ключ, щоб більше ніколи не відкривати.