Ось історія, переказана як для нашої культури:
Катерина й Тарас готувалися до весілля. Напередодні свята мати нареченої, Марія Іванівна, приїхала в гості, щоб познайомитися з матір’ю Тараса — Ганною Павлівною. Зустріч відбулася в її хаті. Обговорили всі деталі, посиділи за столом. Наступного ранку Марія Іванівна збирався додому, і Катерина вийшла її провести.
— Ну, як тобі Тарас? — запитала вона.
— Хлопець гарний, — усміхнулася мати, але важко зітхнула.
— Мамо, що таке? — здивувалася Катерина.
— Доню, тримайся подалі від його матері. Ти про неї ще багато чого не знаєш.
І скоро ці слова набули сенсу.
Коли Катерина дізналася, що свекруха хоче жити з ними, вона прямо сказала чоловікові:
— Вибирай: або я, або твоя мати.
— Я нікого не вибиратиму, — спокійно відповів Тарас. — Житимемо, як жили, а мама нехай сама вирішує свої справи.
— Тобто, ти не дозволиш їй переїхати до нас?
— Я їй уже сказав.
— І як вона?
— Образилася. Назвала невдячним і пообіцяла, що ще пожалкуватиму.
— Передбачувано…
Ганна Павлівна пішла на пенсію рано — багато років працювала стюардесою.
— Досить. Напрацювалася, — вирішила вона, отримавши добру пенсію, значно більшу за інших.
Але швидко зрозуміла — для її способу життя цих грошей замало. Рішення прийшло саме: перекласти витрати на сина.
— Я тебе виростила, освіту дала. Тепер твоя черга — виконувати синній обов’язок, — сказала вона, коли Тарасу виповнилося лише 23. — З наступного місяця — ти платиш за хату та їжу.
— Гаразд, — відповів він. — Але раз уж я утримую сім’ю, ти більше не лізеш у моє життя.
Вона погодилася — і, треба признати, не заважала. Життя сина її не дуже цікавило. Тараса в основному ростили її батьки, поки вона намагалася влаштувати власне життя — безрезультатно.
Минули роки. Син виріс, переїхав до неї в старших класах. П’ять років сумлінно платив за квартиру, годував матір. А та насолоджувалася життям, витрачаючи пенсію тільки на себе.
Коли Ганні виповнилося п’ятдесят, Тарас привів додому дружину.
— Яка ви доглянута! — зніяковіла Катерина при першій зустрічі. — Аж не схожа на пенсіонерку.
Дізнавшись, що молодята будуть жити з нею, Ганна Павлівна лише зраділа: «От і добре», — сказала вона, а сама подумала: «Тепер і готувати не доведеться».
Катерина сприйняла це щиро, але Тарас пояснив:
— Мамі просто бракувало сміливості нас вигнати. Останні п’ять років я сам за все платив.
Візит Марії Іванівни розвіяв і без того тонкі ілюзії:
— Донечко, будь обережна. Ця жінка живе лише для себе. Вона вас забуде, якщо стане незручно. Головне — тримайся за чоловіка. Він мені сподобався. Але з його матір’ю вам не пощастило.
Минуло півроку. Ганна Павлівна закохалася. Чоловік на ім’я Олексій почав частіше з’являтися. А потім…
— У вас два тижні, щоб з’їхати. Я продаю квартиру. Переїжджаю у Львів.
— Ти серйозно? — остовпів Тарас.
— А що? Я маю право. Квартира — моя. Батьки мені її подарували.
— І ти нас виганяєш?
— Так. Все законно.
Тарас мовчки надів куртку й вийшов. Ввечері вони з Катериною вже збирали речі. Оселилися у його колеги, який якраз шукав квартирантів. За місяць Ганна продала житло й поїхала з Олексієм у Львів.
Через кілька днів Тарас спробував позичити в неї грошей:
— Ні, звісно. Усі витрати вже розписані, — холодно відповіла мати.
— Ну, щасти, — сказав він.
— І тобі, — усміхнулася вона. Навіть не обняла на прощання.
Минув рік. Ганна подзвонила: розлучилася з Олексієм, гроВона знову повернулася до сина, але цього разу він лише похитав головою і закрив двері.