Матір, котрій я нічого не винний
Марійка та Тарас готувалися до весілля. Напередодні свята мати нареченої, Галина Михайлівна, завітала до майбутньої свахи — Людмили Борисівни, мами Тараса. Обговорили деталі, почастувалися за столом. На ранок Галина Михайлівна збиралася додому. Марійка вийшла проводити.
— Ну, як тобі Тарас? — запитала вона.
— Хлопець як слід, — усміхнулася мати, але зітхнула важко.
— Мам, що таке? — здивувалася донька.
— Донечко, тримайся від його матері подалі. Ти про неї ще багато чого не відаєш.
Слова ті незабаром набули ваги.
Коли Марійка дізналася, що свекруха збирається жити з ними, вона прямо заявила чоловікові:
— Вибирай: або я, або твоя мати.
— Не збираюся нікого вибирати, — спокійно відповів Тарас. — Житимемо, як жили, а маха нехай сама вирішує свої справи.
— То ти не дозволиш, щоб вона до нас переїхала?
— Я їй це вже сказав.
— І як вона?
— Образилась. Назвала невдячним і пообіцяла, що ще пошкоду́ю.
— Передбачувано…
Людмила Борисівна вийшла на пенсію рано — багато років працювала стюардесою.
— Годі. Напрацювалася, — вирі́шила вона, отримавши солідну пенсію, набагато більшу за інших.
Але швидко зрозуміла: для її способу життя цих грошей мало. Рішення прийшло саме собою: перекласти витрати на сина.
— Я тебе ви́ростила, освіту дала. Тепер твоя черга — сплачувати за все, — промовила вона, коли Тарасові виповнилося лише 23. — З наступного місяця — комунальні та продукти на тебе.
— Гаразд, — згодився він. — Але раз я утримую сім’ю, то ти більше не лізеш у моє життя.
Вона погодилась — і, треба визнати, не втручалася. Життя сина її мало цікавило. Тарасика в основному виховували її батьки, поки вона марно намагалася влаштувати власне життя.
Минули роки. Син виріс, переїхав до неї у старших класах. П’ять років старанно платив за квартиру, годував матір. А вона насолоджувалася життям, витрачаючи пенсію лише на себе.
Коли Людмилі виповнилося п’ятдесят, Тарас привів до дому дружину.
— Яка ви доглянута! — зніяковіла Марійка при першій зустрічі зі свекрухою. — Аж не схожа на пенсіонерку.
Дізнавшись, що молодята житимуть з нею, Людмила лише зраділа:
— От і чудово, — сказала, подумавши: «Тепер і готувати не доведеться».
Марійка сприйняла це щиро, але Тарас пояснив:
— Мамі просто бракувало сміливості нас вигнати. Останні п’ять років я сам за все плачу.
Візит Галини Михайлівни остаточно розвіяв і так тонкі ілюзії:
— Донечко, будь обережна. Ця жінка живе лише для себе. Вона вас забуде, якщо стане незручно. Головне — тримайся за чоловіка. Він мені сподобався. А от із його матір’ю вам не пощастило.
Минуло півроку. Людмила Борисівна закохалася. Чоловік на ім’я Василь почав з’являтися частіше. А потім…
— У вас два тижні, щоб з’їхати. Я продаю квартиру. Переїжджаю до Львова.
— Ти серйозно? — остовпів Тарас.
— А що? Маю право. Квартира моя. Батьки мені її подарували.
— І ти нас виганяєш?
— Так. Все законно.
Тарас мовчки надів куртку і вийшов. Ввечері вони з Марійкою вже збирали речі. Оселилися у його колеги, який якраз шукав квартирантів. За місяць Людмила продала житло і поїхала з Василем до Львова.
Через кілька днів Тарас спробував позичити в неї грошей:
— Ні, звісно. Усі витрати вже розписані, — холодно відповіла мати.
— Ну, удачі, — сказав він.
— І тобі, — усміхнулася вона. Навіть не обійняла на прощання.
Минув рік. Людмила подзвонила: розлучилася з Василем, він забрав у неї гроші й зник. Вона — сама, без житла. Повернулася і одразу заявила:
— Житиму з вами.
— Ні. Візьми решту грошей, оформи іпотеку.
— Іпотеку? В мої роки? На пенсію?
— Знайди роботу. Доведеться викручуватися, як усі.
— То ти мені не допоможеш?
— Нічого я тобі не винний, мамо.
Вона спалахнула:
— Невдячний! Я тебе ви́ростила!
— А я просто беру з тебе приклад, — спокійно відповів син.
Людмила перебивалася у подруг, доки були гроші. Потім — відмова за відмовою. Знову до сина.
— Мам, ти не хвора й не стара. Знайди роботу. Знімай хоч кімнату. Шукай.
— Тобі мене не шкода?
— Ні. Нагадуєш мені ту саму бджілку… що літо пропалила.
Пізніше Людмила все ж влаштувалася… не на роботу, а у новий шлюб. За першого зустрічного. Але — з квартирою.
Але це вже зовсім інша історія…