Орися була на дев’ятому хмарі від щастя. Нарешті її коханий Тарас зробив пропозицію — просто, від щирого серця, без зайвого пафосу, з тим самим теплим трепетом у голосі, від якого у дівчини перехопило подих. Вона, звісно, погодилась — і вже за кілька днів почалися приготування: списки гостей, примірки сукні, обговорення меню. Все було, як у казці.
«Орисенько, гадаю, тобі пора познайомитися з моїми батьками», — якось сказав Тарас. «Мати запрошує нас на вечерю в суботу».
«Давно пора», — сміхнулася Орися і поцілувала його у щоку.
У суботу перед вечерею вони приїхали до батьків Тараса. Орися з хвилюванням відчинила двері будинку — і застигла на місці. У кріслі сидів батько Тараса — чоловік із суворим поглядом і втомленими руками. Він підняв очі й… його обличчя різко змінилося. Орися відчула, немов земля під нею провалилася.
Ця людина — була ворогом її родини.
Коли Орисі було лише одинадцять, трагедія розбила її дитинство. Батьки її найкращого друга Дмитра загинули в аварії, повертаючись із міста на мотоциклі. То був жахливий день. Мати Орисі — Наталія — ридала на ґанку, а батько, Богдан, лише мовчки стискав губи. Він завжди зневажав батька Дмитра — Василя, свого колишнього суперника ще зі шкільних часів. Колись вони обоє закохалися в одну дівчину — Марічку. Вона обрала іншого, а Богдан запам’ятав це на все життя.
Після смерті батьків Дмитро деякий час жив у них, але Богдан був проти. Він навіть відвідав інтернат і наполіг, щоби хлопця забрали. Тоді він сказав Наталії:
«Я не хочу, щоб моя донька товаришувала з сином цієї людини».
Він навіть заборонив хлопцеві телефонувати Орисі. А через місяць родина переїхала до іншого міста.
Зв’язок обірвався.
Минуло чотирнадцять років. Орися закінчила університет, влаштувалася у велику торговельну компанію. Колектив був молодим, але холодним. Дівчину зустріли без особливого захвату — хтось заздрив її красі, хтось вважав, що вона не втримається. Перший робочий день здався вічністю.
На четвертий день, ідучи до кабінету з паперами, вона зіткнулася з молодим чоловіком у коридорі. Їхні документи розлетілися, вони одночасно нахилилися — і Орися завмерла. Серце вдарило об ребра.
«Дмитро?!» — видихнула вона.
Він підняв очі. І миттєво впізнав її.
«Орисю… Боже, невже це ти?»
Вони обійнялися прямо посеред коридору, не помічаючи здивованих поглядів колег.
Після роботи Дмитро чекав на неї біля входу. Вони пішли в кав’ярню й розмовляли годинами. Він розповів, що його усиновили, що він працює у тій самій компанії. Орися запросила його до себе — познайомити з батьками. Мати була рада, але батько… Богдан навіть не намагався приховати холод. Він різко запитав:
«Ким ти, кажеш, працюєш?»
«Менеджером з доставки», — відповів Дмитро, не моргнувши. Хоча Орися знала, що він скромничає.
Незабаром вони почали зустрічатися. Були щасливі. Орися сяяла, Дмитро піклувався. Вони знову стали однією цілістю. І одного разу він взяв її за руку й промовив:
«Вийди за мене, Орисю.»
«Звичайно, Дмитре! Звичайно!»
Вона побігла розповісти батькам. Мати заплакала від радості. А батько сказав:
«Роби як знаєш. Але мені він ніколи не подобАле тепер, коли вони стояли біля вівтаря, Богдан несподівано усміхнувся і стиснув руку Дмитра, промовивши тихо: «Головне, щоб вона була щаслива».