Моя невістка навіть чаю гарно не заварить. А її стравы — справжній жах.
— Навіщо ти чистиш стільки картоплі й складаєш її у трилітрову банку? І кому тобі казанок борщу, якщо живеш сама? — запитала я у подруги.
— Це все для сина. Шкода мені його, — відповіла вона, зітхнувши. — Його дружина й чаю не вміє приготувати, що вже казати про їжу. То напівфабрикати в мікрохвильовці, то доставка. Постійно щось заморожене, пересолене, жирне… А він же не залізний. Шлунок не вічний. Ось нарізала салат, зварила борщ, картоплю в банку. Хай хоча раз поїсть нормально, як удома. Прийде з роботи, відкриє — і суп готовий. Чи м’ясо з картоплею на сковороду — швидко й смачно.
Тепер розповім історію від себе. Може, зрозумієте.
Я не з тих свекрух, що лізуть у кожну подробицю життя дітей. Не втручаюся. Син сам обрав собі дружину. Вона, здається, хороша, ввічлива. Але… готувати не вміє. Та й не хоче вчитися. У неї принцип: обидва працюють — отже, і вдома все порівну. Готуємо разом. Теоретично — правильно. Але на ділі? Локшина швидкого приготування, смажені вареники та соуси з пакетиків.
Весь час кудись поспішають. Їдять набігу, спати лягають ледве живими. Куди так женуться? У Instagram? У TikTok? Дітей у них ще немає. Чому б не приготувати нормальну вечерю? Чому не подбати один про одного?
Запитаєте: звідки я це знаю, якщо не втручаюся? А ось звідки. Син став частіше приходити до мене. Заглядає й просить їсти. Так, ніби між іншим: «Ма, є щось перекусити?» Спочатку думала — маминого борщу захотів. Потім прямо запитала: «Ти вдома хоча б щось їси?»
І він розповів. Так, іноді готують. Але переважно — доставка. Швидко, не смачно й дорого. Бувала у них кілька разів — все смачно, красиво… Та виявилося, що це ресторанна їжа. Підігріли, розклали по тарілках — і вечеря готова.
Ледаче серце заболіло. Він у мене не принц, зрозуміло. Чоловік, що працює по десять годин, приходить додому й їсть булку з ковбасою. А вона? Як майбутня мати, так і дитину годуватиме? Бургерами з коробки?
Ні, не хочу лізти. Не піду вчити її готувати — пізно. Якщо її мати не навчила, то я тим паче не зможу. Тільки відносини зіпсую. Навіщо це мені?
Тому чищу картоплю, варю м’ясо, розкладаю по банках. Візьме додому — поїсть. У мене після роботи є час. Що мені ще робити, серіали дивитися? Краще борщу зварю. Це не подвиг, не шахта. Просто турбота. Материнська.
Можете сказати, що так допомагати не варто. Що він уже дорослий. Але коли він стоїть на порозі голодний, змучений — серце не витримує. Я ж мати. І не розумію цих нових жінок. Готувати — це не приниження, не каторга. Це любов. Проста, тепла, щоденна.
А я, мабуть, просто старію. І не встигаю за цим світом, де доставка ближча, ніж каструля.