У невеличкому містечку, оточеному похмурими сосновими лісами та сірими полями, де вітер гнав вулицями сухе листя, життя плило повільно, немов річка в низині. Ближче до кінця робочого дня у Дмитра задзвонив телефон. Мелодія, яку обрала його дівчина Соломія, розірвала тишу. Він відповів і почув її голос:
— Дмитре, я в салоні краси. Заїжджай за мною, знаєш куди.
— Гаразд, скоро буду, — коротко відповів він і відключився.
Дмитро знав, що Соломія проводить у салоні щонайменше дві години, тому не поспішав. Після роботи він припаркував авто біля салону і, вирішивши скоротати час, зайшов у кав’ярню неподалік.
— Зателефонує, коли закінчить, — подумав він, сідаючи за столик. Офіціант одразу прийняв замовлення.
Дмитро поїв, прогортав новини, подивився кілька відео, але Соломія все не дзвонила. «Цікаво, скільки вона сьогодні витратить?» — блиснуло в голові. Хоча платив не вона, а її батько — впливовий бізнесмен, чиї гроші лилися рікою. Соломія ніколи не економила.
Вони зустрічалися сім місяців, іногда жили разом у його скромній двокімнатній квартирі. Але коли Соломії набридала його «тіснота», вона їхала до батьків у розкішний котедж за місто. Єдина донька, вона не знала відмов. Соломія познайомила Дмитра з батьками, але її мати, Оксана, дивилася на нього зверхньо. Звичайний програміст, 27 років — що з нього взяти? Соломія, мабуть, умовила матір не втручатися, і та трималася холодно, але без нападок. Дмитро почувався чужим у їхньому будинку.
Він і сам почав розуміти, що Соломія — не та, про кого він мріяв. Але думка про весілля не відпускала, особливо після слів її батька: «Зробиш мою доньку щасливою — озолочу. Засмутиш — пошкодуєш». Натяк був ясний.
Соломія була капризною, але сліпучо гарною. Дмитро не розумів, навіщо їй стільки часу в салоні — вона й так була ідеальною. Розумна, з почуттям гумору, але зверхня та зіпсована батьковими грошима. Напередодні вона заявила:
— Дмитре, через десять днів летимо на Балі. Тато все оплатить. Я втомилася, хочу відпочивати.
— Від чого втомилася? Ти ж не працюєш, — здивувався він.
— Тато влаштує твою роботу, не переживай.
Її слова дратували. Їхні стосунки ставали дедалі складнішими. Дмитро відчував, що вони з різних світів, але все ще збирався одружуватися. Роздумуючи за кавою, він раптом почув голос:
— Дмитре, ти? — хлопець навпроти усміхнувся, як старому другу.
— Олеж? — Дмитро схопився, впізнавши друга дитинства. — Очам не вірю! Скільки років минуло, дванадцять?
— Товстий став, брате! — Олег плеснув його по плечу. — Виглядаєш солидно.
— І ти вже не хлопчисько, — усміхнувся Дмитро. — Як тут опинився?
— Чекаю на сестру, Мар’яну. Вона в консерваторії, на останньому курсі. Сьогодні концерт, а я класику не виношу, ось і зайшов сюди.
— Мар’яна? Як вона? — оживився Дмитро.
— Талановита! Звичайна дівчина з села, а сама вступила в консерваторію, без протекції.
— Хочу її побачити! — вигукнув він.
— За півгодини подзвоню їй, поїдемо зустрічати. Якщо не зайнятий, приєднуйся. Ти один?
— Чекаю на Соломію, наречену. Вона в салоні, скоро підійде.
— Чудово, ми з Мар’яною під’їдемо, — Олег пішов, обіцяючи повернутися.
Дмитро поринув у спогади. Літо у бабусі в селі, де жили Олег і Мар’яна. Їхній двір з яблунями, озеро, річка. Вони ловили рибу, смажили її на вогні, співали під гітару. Мар’яна, худенька дівчинка з темними кісками, була його першим коханням. «Якою вона тепер?» — думав він, не помічаючи усмішки на обличчі.
— Усміхатися в нікуди — дурня, — почувся голос Соломії.
— Нарешті, — Дмитро окинув її поглядом, намагаючись зрозуміти, що змінилося за три години в салоні.
— Ну, як я? — кокетливо спитала вона.
— Нічого, — відповів він.
— Нічого?! — обурилася Соломія. — Ти знаєш, скільки коштує цей манікюр та робота косметолога? Я неперевершена, так?
— Як завжди, — кивнув Дмитро, щоб не сва— Звичайно, — відповів він, відчуваючи, як серце співає.