Я засміялася: тобто я з аліментів, які колишній платить на свою дитину, маю платити аліменти за брата на його дітей?
Тут я засміялася. Виходить, що з грошей, які мій колишній чоловік перераховує на нашого сина, я повинна фінансувати дітей брата? Але мама вважала, що так і треба — я ж просто зобов’язана виручити рідну кровинку. Ця історія почалася кілька років тому, коли моє життя й так нагадувало заплутаний сон.
**Розлучення та нові чари**
Ми розлучилися з чоловіком, коли нашому синові виповнилося п’ять. Розставання було важким: бурхливі сварки, поділ майна, нескінченні судові процеси. В підсумку я залишилася з дитиною, а колишній зобов’язався платити аліменти. Сума, правда, не особливо велика — лише 25% від його офіційної зарплати, яка, як завжди, була мінімальною. Насправді ж він заробляв у кілька разів більше, але довести це в суді мені не вдалося. Тому ми з сином жили скромно: я працювала в офісі, підробляла фрилансом, а аліменти йшли на дитячий садок і гуртки.
Мати завжди мене підтримувала. Допомагала з дитиною, приносила продукти, іноді давала гроші. Але у неї була одна слабкість — мій молодший брат, Тарас. Йому 28, він постійно потрапляє у якісь історії: то роботу втратить, то з дівчиною розійдеться, то кредити набере. Мама вважала, що я, як старша сестра, маю його «тягнути». Я не була проти допомагати у дрібницях, але те, що сталося далі, перевернуло моє життя догори дригом.
**Тарас і його «родинні обставини»**
У Тараса двоє дітей від різних жінок. З першою вони розійшлися, коли їхній доньці виповнилося два, з другою — коли сину виконався рік. На обох дітей він повинен платити аліменти, але, як ви здогадуєтеся, не платить. Працює неофіційно, заробляє випадковими підробітками, і офіційно в нього «нічого немає». Його колишні подавали до суду, але користь нульова — з порожньої кишені не візьмеш.
І ось одного дня мама приходить до мене й каже: «Оленко, треба допомогти Тарасові. Його колишня погрожує знову подати на нього за несплату, можуть посадити. Ти ж не хочеш, щоб твій брат опинився за ґратами?» Я здивувалася: «Мамо, а я тут до чого? Хай сам викручується». Але мама вже все вирішила. Вона заявила, що я маю взяти на себе аліменти за Тараса. Мовляв, у мене є дохід — це мої аліменти від колишнього, ось з них і плати.
**СурТарас лише знизав плечима і сказав: «Ну, Оленко, якщо не ти, то хто ж нам допоможе?», а я вже навіть не сміялася — мені здавалося, що весь цей світ зсунувся і живе за якимись своїми, божевільними правилами.