Новорічної ночі, коли наша родина зібралася за святочним столом, моя донька Соломія та її чоловік Дмитро влаштували несподіванку. Вони дістали конверт із записом про те, хто у них народиться — хлопчик чи дівчинка. Коли вони оголосили, що чекають ще одну онуку, я відчула радість, змішану з легким здивуванням. Ще одна дівчинка в нашій родині — це ж не лихо, правда? Та глибоко в душі я подумала, як ця новина змінить наше життя.
Ми з чоловіком Олегом завжди мріяли про велику родину. Соломія — наша єдина донька, і коли вона вийшла заміж за Дмитра, ми були щасливі. Вони чудова пара: Соломія — вчителька молодших класів, добра й турботлива, а Дмитро — айтівець, спокійний і надійний. Два роки тому в них народилася перша донечка, Орися, наша малесенька князівна. Вона стала центром нашого світу: її перші кроки, перші слова, сміх — все це наповнювало наш дім теплом. Ми з Олегом часто приїжджали до них, допомагали з дівчинкою, а іноді забирали її до себе, щоб молоді могли відпочити.
Коли Соломія сказала, що знову вагітна, ми були в захваті. Ще одна онука чи, може, онук — яка різниця, аби дитина була здоровою. Але Соломія з Дмитром вирішили зробити з оголошення статі дитини цілу подію. Вони назвали це «гендерною вечіркою» — така модна штука, про яку я дізналася від них. Суть була в тому, щоб зібрати рідних і разом відкрити конверт із результатами УЗД. Вони обрали для цього новорічну ніч, щоб зробити момент ще особливішим.
Вечір 31 грудня був чарівним. Дім Соломії та Дмитра сяяв вогниками, на столі стояли олів’є, мандарини, шампанське. Орися бігала навколо ялинки, намагаючись зловити яскраву мішуру, а ми всі сміялися й тостували за минулий рік. Коли пробила одинадцята, Соломія плеснула в долоні й сказала: «Час!» Дмитро приніс білий конверт, прикрашений золотою стрічкою. Усі замовкли, навіть Орися, ніби відчула вагу моменту.
Соломія з усмішкою почала: «Ми з Дмитром так щасливі, що скоро нас стане більше. І хочемо, щоб ви дізналися першими, хто це буде». Дмитро розрізав конверт, і вони разом дістали картку. На ній було написано: «Це дівчинка!» Соломія засміялася, Дмитро обійняв її, а Орися залопотіла в долоні, хоч навряд чи зрозуміла, що відбувається. Ми з Олегом переглянулися й поаплодували. «Ще одна дівчинка! Яка ж чарівність!» — сказала я, обіймаючи доньку.
Але, зізнаюся, в ту мить у голові промайнула думка: а якщо вони чекали хлопчика? Я помітила, як Дмитро швидко посміхнувся, але в його очах було ще щось — можливо, легкий сум? Чи це мені лише здалося? Пізніше, коли ми з Соломією прибирали зі столу, я запитала: «Ви раді, що буде дівчинка?» Вона кивнула: «Мамо, звісно! Орися матиме сестричку, вони будуть дружити. А Дмитро вже мріє, як буде їх обох пестити». Її слова заспокоїли мене, але я все одно задумалася.
У нас із Олегом ніколи не було уподобань — хлопчик чи дівчинка, – аби дитина була жданою. Але я знаю, що для деяких батьків стать дитини важлива. Дмитро, наприклад, якось згадував, що хотів би сина, з яким можна грати у футбол чи майструвати. Я бачила, як він пестить Орисю, заплітає їй косички, але, може, глибоко в душі він сподівався на хлопчика? А Соломія? Вона завжди казала, що хоче велику родину, але я помітила, що вона трохи втомилася — Орися ще мала, потребує уваги, а тепер ще й друга дитина.
Наступного дня я поговорила з Олегом. Він, як завжди, був спокійний: «Людо, головне, що вони щасливі. Дві дівчинки — це ж прекрасно. Будуть як сестри, як подружки». Але я не могла позбутися думок. Я згадала, як сама чекала Соломію. Тоді не було жодних УЗД, і ми з Олегом просто раділи, що буде дитина. А зараз усе так ускладнюється: ці гендерні вечірки, очікування, обговорення. Може, ми самі себе накручуємо?
Через тиждень Соломія подзвонила й розповіла, як вони з Дмитром вибирають ім’я для малечі. Вони вже вирішили, що, найімовірніше, назвуть її Зоряною. Орися, почувши про сестричку, тепер щодня питає, коли вона «прийде». Соломія сміється, каже, що все буде добре, але я чую в її голосі легку тривогу. Вагітність, догляд за Орисею, робота — все це нелегко. Я запропонувала допомогти: можу частіше приїжджати, забирати Орисю на вихідні. Соломія погодилася, і я відчула полегшення. Хочу, щоб вона знала, що ми з Олегом завжди поруч.
Ця новорічна ніч залишиться в моїй пам’яті надовго. Не лише через оголошення про другу онуку, а й через те, як вона нас об’єднала. Я дивилася на Соломію, Дмитра, Орисю й думала: яка ж у нас чудова родина. Так, будуть труднощі, будуть безсонні ночі, але будуть і миті щастя. Я вже уявляю, як дві сестрички бігатимуть по двору, сміятимуться, сваритимуться й миритимуться. А ми з Олегом будемо поруч, щоб пІ, можливо, одного дня це буде вже не дві, а три малечі, які наповнять наш дім своїм сміхом.