“Як він може мене не помічати?” – шалено подумала Соломія, вивчаючи своє відображення у дзеркалі та підмальовуючи густими рухами налиті губи. “Нічого, скоро корпоратив, ось там він точно не встоїть!” Ця історія про те, як моя подруга Соломія намагалася зачарувати колегу – і що з того вийшло.
**Соломія та її впевненість**
Соломія – моя подруга ще з університету. Їй 32, вона яскрава, доглянута, завжди в центрі уваги. Чоловіки проводжають її поглядами, а вона вміло керує своєю харизмою. У нашій невеличкій IT-компанії Соломія – справжня зірка. Вона працює у відділі маркетингу, завжди вишукано одягнена, а її жарти на планерках змушують сміятись навіть найсуворішого керівника.
Та нещодавно з’явився новий співробітник, Ярослав, і він став для Соломії справжньою загадкою. Високий, вродливий, з гарними манерами – ідеальний об’єкт для її інтересу. Та ось біда: видавалося, що Ярослав взагалі не помічав її спроб зав’язати розмову. Соломія розповідала мені, як запросила його на каву, а він чемно відмовився, посилаючись на роботу. Потім вона “випадково” опинилася з ним у ліфті, але він лише посміхнувся й вийшов.
“Я для нього занадто ідеальна?”
Після чергової невдалої спроби Соломія прийшла до мене в кабінет, роздратовано закипівши: “Він що, іншої орієнтації? Як можна не помічати мене?” Вона стояла перед дзеркалом, поправляла локони та підмальовувала губи, немов готуючись до нового “штурму”. Я засміялася: “Може, він просто сором’язливий? Чи в нього вже є дівчина?” Та Соломія була непохитна: “Ні, Ганно, тут щось не так. Він спілкується з усіма, а на мене – нуль реакції!”
Вона вирішила, що корпоратив, який мав відбутися через тиждень, стане її “вирішальним моментом”. Купила нову сукню, записалася до стиліста та продумала, як “випадково” опинитися поруч із Ярославом за столом. “Ось тоді він точно не встоїть”, – заявила вона з упевненістю.
**Корпоратив та несподівана розв’язка**
Настав день корпоративу. Соломія була неперевершена: червона сукня, бездоганний макіяж, сяюча посмішка. Вона дійсно притягувала погляди колег, але Ярослав, на превеликий жаль, тримався осторонь. Він танцював із дівчатами, жартував із хлопцями, але до Соломії так і не підійшов. Я бачила, як вона починала нервувати, проте продовжувала посміхатися.
У певний момент я помітила, що Ярослав вийшов на балкон із нашим колегою Олегом. Вони довго щось обговорювали, сміялися, а потім Ярослав поклав руку Олегу на плече. Соломія теж побачила це – і зненацька зблідла. “Ганно, ти бачила? – прошепотіла вона. – Невже це правда?” Я знизала плечима: “Може, вони просто друзі?” Та Соломія вже все зрозуміла.
**Чим усе закінчилося?**
Після корпоративу вона трохи заспокоїлася, але все одно була розчарована. Вона зізналася, що їй не стільки боляче, скільки ніяково: “Я так старалася, а він, схоже, взагалі не цікавиться жінками”. Пізніше ми дізналися, що Ярослав справді у стосунках – із чоловіком. Соломія спершу сердилася на себе за те, що “не прочитала” його, але потім розсміялася: “Ну хоча б тепер зрозуміло, чому я йому не сподобалася! А я вже думала, що зі мною щось не так”.
Тепер вона жартує, що цей випадок навчив її не бути надто самовпевненою. Вона як і раніше фліртує з колегами, але вже не так наполегливо. А з Ярославом вони, до речі, подружилися – він виявився чудовим хлопцем, просто з іншими уподобаннями.
Якщо у вас були схожі історії, розкажіть – як ви справлялися з подібними ситуаціями? Як не приймати відмови близько до серця? А може, у вас є порада, як Соломії швидше переключатися на нові “цілі”? Діліться, нам цікаво!