Розбиті серця та таємний приворот
Марійка повернулася додому з батьківських зборів у невеличкому містечку під Києвом. Щойно переступила поріг, пішла до кімнати сина й почала розмову.
— Мам, годі вже, набридли твої нотації! — не витримав Денис.
— Як це годі? Я лише почала! Оксана Петрівна дуже незадоволена тобою, — Марійка глянула на сина з докором.
— Роблю, як хочу! Як тато! Тепер зрозуміло, чому в нього інша жінка — мабуть, ти його допекла, як і мене! — випалив хлопчина.
— Яка жінка? Про що ти? — Марійка завмерла, голос задрижав від шоку.
Повертаючись зі школи, вона згадувала, як вчителька скаржилася на Дениса: уроки не робить, на заняттях вітається, грубить. Що з ним стало? Раніше був уважним, тепер замкнувся в собі. Треба поговорити з чоловіком — нехай батько розбереться.
Раптом вона помітила машину чоловіка, припарковану біля тротуару. Невже приїхав за нею? Який молодець! Марійка прискорила крок, але різко зупинилася. З авто вийшов її чоловік, Андрій, з букетом квітів, але пішов не до неї, а до незнайомки. Та обняла його, забрала квіти, і вони поїхали.
Марійка стояла, наче прикована. Хто ця жінка? Висока, рудоволоса, у підкресленій сукні — повна протилежність їй, невисокій, з коротким темним волоссям. Андрій казав, що затримається на роботі через новий проект. Невже ця жінка — його колега? За п’ятнадцять років шлюбу вона ніколи не сумнівалася у його вірності.
Одружилися вони з кохання після університету. Батьки Андрія, заможні люди, подарували їм квартиру в центрі Києва. Свекор зі свекрухою обожнювали Марійку, а в їхній доньці, яка народилася пізніше, души не чаяли. Андрій очолив сімейний бізнес, коли батько пішов на пенсію. Спочатку було важко, але він впорався, підлеглі його поважали. Грошей вистачало: купили дачу під Києвом, їздили туди з друзями, відпочивали за кордоном. Андрій пропонував Марійці кинути роботу медсестри, але вона любила допомагати людям.
І що тепер? Якщо в нього інша, значить, кохання минуло. Скоро піде до неї… Сльози обійняли обличчя. Як болісно, як несправедливо! Чого йому не вистачало? Вони були не просто подружжям, а найкращими друзями. Як він міг так зрадити? Андрій ніколи не дивився на інших.
Дома Марійка знову заговорила з сином.
— Мам, годі, вже набридло! — гаркнув Денис.
— Як це годі? Оксана Петрівна каже, що ти зовсім розгубився!
— Роблю, що хочу, як тато! Тепер зрозуміло, чому в нього інша — ти його допекла!
— Яка інша? — голос Марійки зірвався.
— Бачив, як тато в кав’ярні з якоюсь гарнюнею. Проходив повз, він мене не помітив. Ну, що скажеш?
Марійка впала на диван, сховавши обличчя в долонях. Сльози котилися самі.
— Мам, ну не плач… — Денис, який завжди переживав за матір, зніяковів.
— Ось так, сину… Жили, любили, а тепер…
— Мам, буває. Я теж люблю тата, але якщо він так вчинив, хай іде. Ми справимося. Мені вже тринадцять, я не малий… Але мені боляче.
Денис подав матері хустинку. Вона витерла сльози й обняла його.
— Я поговорю з ним. Нехай скаже правду.
За кілька годин Андрій повернувся. Виглядав втомленим.
— Марійко, я вже поїв, піду в душ і спати. Виснажений.
— Андрію, я бачила тебе… Ти дарував їй квіти, потім поїхали. Я йшла зі школи…
Андрій завмер, обличчя поблідло.
— Бачила? Так… У мене стосунки з новою помічницею, Олесею. Не знаю, як так вийшло.
— І що далі? Підеш з сім’ї?
— Марійко, я не хочу йти… Але мене до неї тягне, як магнітом. Люблю тебе, але це наче навіювання. Вона перша підійшла, запросила до себе, познайомила з матір’ю… Я не міг відмовити. І… закохався. Бували на нашій дачі. Пробач…
— На нашій дачі?! Андрію, як ти міг! — Марійці перехопило дух.
— Вибач. Нам краще розлучитися. Не можу жити, ніби нічого не сталося. Сина не покину, допомагатиму. Квартиру залишу вам, заберу авто та дачу.
— Вже все вирішив… Вона молода, пограється й кине. Думай головою!
Наступного дня Андрій зібрав речі й поїхав, поки Марійки з Денисом не було вдома. Синові він лишив листа з поясненнями. Марійка дивилася на порожні полиці в шафі — серце розривалося. Вона любила його всім серцем. Гроші для неї ніколи не були головним. Розлучення? Нехай сам подає, якщо хоче. Вони з сином впораються.
Свекруха подзвонила в сльозах:
— Марійко, Андрій усе розповів. Як так? Усе ж було добре! Криза середнього віку? Нащо йому ця дівка? У тебе син, ти— Марійко, тримайся, ми з тобою, — промовила свекруха, а в душі вже знала, що треба звернутися до знайомої знахурки.