Таємниця, яка розірвала родину
У Олега тяжко захворіла сестра, яку він все життя вважав матір’ю.
— Олежу, мені залишилось недовго, — прошепотіла жінка, її голос тремтів від слабкості. — Пообіцяй, що не розкажеш ні брату Богданові, ні сестрі Соломії тієї таємниці, яку я тобі відкрию. І зробиш усе, щоб зберегти мир у родині після мого відходу…
— Обіцяю, — рішуче відповів Олег, стискаючи її холодну руку. Він любив її, навіть якщо вона завжди більше піклувалася про Богдана й Соломію.
— Олежу… ми з тобою не мати й син… — тихо промовила вона.
Олег занімів, серце стиснулося від жаху. Що вона має на увазі?
— Богдане, треба продати батьківський дім у цій глушині під Житомиром, — наполягала Соломія. — Кому потрібен цей старий хлів? Нехай стоїть пусткою? Краще продати, поділимо гроші!
— Соломіє, дім не потребує витрат. Життя непередбачуване, раптом знадобиться? У тебе, у мене, в Олега буде куди повернутися, якщо що, — заперечував Богдан.
— Не потребує? А комуналку хто платить за цей «палац» з видом на закинуте поле? — Соломія скривила губи у своїй звичній гордовитій гримасі. — Чекати, поки ми постаріємо? Я хочу жити зараз!
Соломія працювала економістом у місцевій фірмі. Її чоловік, Тарас, був водієм. Вона вважала, що зробила йому послугу, вийшовши за нього заміж. Свекруха ж мріяла, аби син кинув цю «гультяйку-вискочку, що бігає по ресторанах з подругами, а то й гірше». Життя Соломії було сповнене сварок із свекрухою та спроб змусити чоловіка здобути освіту і «стати гідним». Тарас відмахувався, вважаючи це капризами, і навіть не підозрював, що дружина вже виглядає когось «перспективнішого». Він думав, що мати просто ревнує, і пишався собою, не допускаючи думки, що Соломія може мріяти про іншого. Любов до неї згасла, але вона вносила в його життя хоч якусь іскру.
Богдан же вважав себе найуспішнішим із трьох. Він працював у міській раді, швидко просувався по службі та переїхав до Житомира, де отримав службове житло. Жив він із дружиною Ганною та двома дітьми — дванадцятирічним Данилком і шестирічною Марічкою. Зарплата була скромною, розкошувати не виходило. Ганна намагалася відкрити ательє, але справу провалила і змирилася, що краще «триматися за синицю в руках». Богдан знав, що в Олега й Соломії дітей не було, і потай сподівався, що батьківський дім дістанеться його дітям. Він не ділився цими думками, але вони гріли його.
У Богдана була ще одна родина — коханка Наталка та двоє синів від неї. Він жив із нею майже стільки ж, скільки й із Ганною. Колись він обирав між ними, але, після того як Ганна завагітніла першою, оформив її як законну дружину. Ганна здогадувалася про Наталку, але мовчала — йти їй було нікуди, своєї оселі не було. Богдан користувався цим, вдаючи зразкового сім’янина.
— Олеже, привіт, це Соломія. Я говорила з Богданом, він не хоче продавати свою частку. Підтримай мене! — Соломія додзвонилася до брата, який був у черговому відрядженні.
— Соломіє, ти знаєш, мені гроші не потрібні. Вирішуй із Богданом, я прийму будь-яку вашу думку, — різко відповів Олег.
— Ти завжди уникаєш родинних справ! — спалахнула вона. — Я хочу розлучитися з Тарасом, почати нове життя. Мені потрібні гроші на житло. Чоловіки не побіжуть за тридцятип’ятирічною без власної хати! А в Тараса житло — єдина перевага.
— Знаю твої плани, але не схвалюю. Боюся, без Тараса ти зовсім загубишся. Пам’ятаєш, як я витягував тебе з халепи? — нагадав Олег.
У Олега, старшого, справи йшли добре. Він хотів підтримати Богдана й залишити дім, але розмова із сестрою все змінила.
— Богдане, Соломія хоче продати свою частку. У тебе з грошима нормально. Давай я подарю тобі свою частку, а ти викупиш у Соломії її частину? Дім буде твій, усі задоволені, — запропонував він.
— Ти за кого мене маєш? — огризнувся Богдан. — Соломія затребує повну вартість! Якщо вже зовсім притисне, викуплю за копійки. А твою частку даруй, не відмовлюся. Ти ж у нас багатій!
Різниця у п’ять років не заважала Богдану заздрити Олегу. Він злився на його успіхи, влаштовував дрібні пастки. Соломія теж дратувала Богдана, але вони тримали крихкий нейтралітет. Олег же виводив їх із себе своєю врівноваженістю. Соломія приховувала неприязнь лестощами, а Богдан відверто хамив.
Олег згадував слова сестри, яку вважав матір’ю:
— Олежу, мені недовго залишилось. Пообіцяй, що не розкажеш Богдану й Соломії таємниці, яку я відкрию, і збережеш мир у родині.
Вона була слабка, змучена хворобою і горем пісОлег глянув у вікно, де сірі хмари нагадували йому про те, що минуле вже ніколи не повернеться, але майбутнє ще попереду.