В приморському селищі, де солоний вітер гуляв по вузьких вуличках, Соломія проводила вечір у своєї свекрухи. За вікном шуміли хвилі, а в хаті пахло свіжозвареним борщем. Глибокої ночі тишу розірвав телефонний дзвінок. Соломія глянула на екран – дзвонила сусідка Наталка.
– Соню, терміново приїжджай! – голос Наталки тремтів від хвилювання. – До тебе додому хтось щойно приїхав! Машину у двір заганяли, самі зайшли!
– Як?! – здивувалася Соломія, серце закалатало. – Яка машина?
– Великий чорний позашляховик! Двоє їх, чоловік і жінка. Вона білявка, а в нього вуса, – випалила Наталка.
Соломія, не гаючи часу, замовила таксі. Через годину вона вже вставляла ключ у замок своєї хати, а в грудях наростала тривога. Обережно відчинивши двері, вона ступила всередину й завмерла, не вірячи очам.
– Олесь, – Соломія набрала сина, голос тремтів від злості. – Ти що, за моєю спиною з кимось у моїй хаті тусуєшся? Як це – ні? То хто в мою відсутність туди лазить? У тебе ж ключі є!
– Мам, ти про що? – здивувався син. – Я сто років у тебе не був, працюю без вихідних! А що трапилося?
Соломія розповіла про дивацтва: речі не на своїх місцях, продукти з холодильника зникають.
– Я ж знаю, де що лежить! – обурювалася вона. – Приїжджаю від бабусі, а все перевернуто!
Соломія Андріївна жила сама вже три роки. Чоловік, Василь, більшу частину року проводив на заробітках, працюючи заради спокійної старості. Соломія не скаржилася: город вони закинули, господарство не тримали, вирішивши, що на пенсії повернуться до грядок і курей.
Останні місяці вона ділила час між своєю хатою і селом, де жила свекруха, Ганна Іванівна. У свої вісімдесят сім свекруха часто хворіла, і Соломія проводила у неї половину місяця, допомагаючи по господарству.
Дивацтва почалися нещодавно. Повернувшись одного разу від свекрухи, Соломія помітила, що у ванній висять чужі рушники – замість її блакитних, акуратно складених, з’явилися яскраво-зелені. У холодильнику зникли банки з тушкованим м’ясом, хоча вона точно їх не чіпала. На ліжку у спальні покривало було зім’яте, ніби хтось спав.
Спочатку Соломія подумала, що їй здається. МожеА потім зрозуміла – родина рідня, але кордони особистого простору повинні бути навіть у них.