– Ігорю, благаю тебе востаннє! Зміни тему! Ти обіцяв, що більше не будеш погано говорити про мого сина! – Оксана намагалася стримуватися, але голос їй зраджував.
– Та я ж не погано, а правду кажу! – буркнув Ігор. – Він сидить у тебе на шиї, а ти тільки щебечеш. Невже не бачиш, що виховуєш ледаря?
– Кажу останній раз: розмова закінчена! – ледь не крикнула Оксана. – Мій син – студент. Поки він навчається, я буду його утримувати. Твоєї згоди мені не потрібно!
– То моя думка взагалі нічого не варта? – обурився Ігор. – Ти тільки солодкісні компліменти слухати готова? Ні, кохана, доведеться зі мною рахуватися!
– Не доведеться! – різко відповіла Оксана. – Якщо не замовкнеш, піду прямо зараз. Знову! Дві тижні тому ти клявся, що більше не будемо цього обговорювати. Забув?
– Пам’ятаю! – гаркнув Ігор. – Та як я мовчатиму, коли він так себе веде? Ти для нього останню сорочку продаси, а він навіть не цінує!
– Хто тобі сказав, що не цінує? – Оксана затремтіла від люті. – Тарас мене любить і дякує за все. Замовкни, я сказала! Кінець!
Вона розвернулася й пішла на кухню, щоб трохи заспокоїтися. Та Ігор, палаючи «праведним» гнівом, пішов слідом.
– Оксано, ти навіть слухати мене не хочеш? – у його голосі пролунало щось наче благальне. – Я ж заслужив хоча б це!
– Спочатку народи дитину, вирости її, тоді й мовчи! – відрубала вона. – Твої слова – пусті балачки заздрісника!
У Ігоря була донька від першого шлюбу, але він не бачив її вже вісім років – мати виїхала з нею до іншого міста, коли дівчинці було лише два.
– Заздрісника? – Ігор навіть остовпів. – Ти вважаєш, я заздрю твоєму бездарю? Який бред!
– Авжеж, заздриш! – кинула Оксана. – Йому всього двадцять, а в нього є все, чого в тебе нема!
– Що, матуся знімає квартиру й щодня кидає гроші на картку? Цьому я маю заздрити? – з їдкою усмішкою спитав Ігор.
– Мабуть, так! – парирувала Оксана. – Інакше навіщо ти завівся?
– Я просто намагаюся пояснити, що ти його розпестила! – не вгавав він.
– Хочу й пещу! Він – мій єдиний син, і я маю на це право! – різко відповіла Оксана.
– Ну звісно, адже ти ж мільйонерка! – з їдкою кинув Ігор.
Сварка почалася зовсім не з цього. Оксана й сама не зрозуміла, як вони знову дійшли до розмови про Тараса. Все було так мирно: вони сиділи перед телевізором, дивилися рекламу. Йшов ролик про масажне крісло. Ігор запалився ідеєю купити таке саме, навіть знайшов модель за гарною ціною.
Оксана не заперечувала, але нагадала:
– Давай не зараз, а трохи пізніше. Я ж просила поки що без великих витрат, поки мені не виплатять зарплату. Можливо, доведеться в тебе позичити.
Вона ніколи не просила в Ігоря грошей. Зарплату їй затримували рідко, але саме зараз так і сталося. Оксана працювала віддалено, з дому виходила лише до магазину. Цілими днями вона сиділа за ноутбуком, щось друкувала, перевіряла, але за це добре платили – у півтора рази більше, ніж Ігорю. Не мільйони, звісно, але на оренду, їжу й допомогу синові вистачало.
– Оксано, тобі не здається, що якщо грошей не вистачає, то дехто міг би знайти підробіток? – з натяком спитав Ігор.
– Ти про Тараса? – насупилася вона. – Я ж сказала: я проти. Я відправила його вчитися, а не кричати «Вільна каса»!
– Він чоловік! Повинен розуміти, що гроші не з неба падають! – обурився Ігор.
– Він і без тебе це розуміє! – відчепилася Оксана.
– Нічого він не розуміє, поки ти йому все на блюдечку подаєш! – не вгавав Ігор.
– Це не твоя справа! Годі! Ти мене втомив! – викрикнула Оксана.
Сварка тривала ще півгодини, доки не стихла. Оксана, намагаючись згладити напругу, пішла на кухню, заварила чай і зробила бутерброди.
– Частуйся, – промовила вона, підсуваючи тарілку.
Ігор скривився і відсунув її.
– Не хочу… – почав він, але раптом помітив щось. – Дивись! Шерсть на тарілці! Твій кіт мене бісить! Чому скрізь стільки шерсті? Ти взагалі не прибираєш?
– Я прибираю двічі на тиждень! Частіше не встигаю! – відповіла Оксана, відчуваючи, як злість знову закипає.
– Ти ж вдома сидиш! Важко взяти швабру? – кинув Ігор.
– Я не просто сиджу! Я працюю й заробляю більше за тебе! – вистрілила вона.
Ігор поблід. Сама думка, що його жінка заробляє більше, його дратувала, а її зневажливий тон лише додав пального.
– То тепер я й не чоловік? – прошипів він.
– Я цього не казала! – різко відповіла Оксана. – Ти мене вивів! Я теж хотіла б жити в стерильній чистоті, якби хтось прибирав за мене! Прибирання – не лише жТак закінчився їхній короткий роман – без вибачень, без зустрічей, тільки радість того, що більше не треба слухати образи про свого сина.