ЩАСЛИВА ЧИ ПРОСТО ДУРНА?
Іру, тиху, непоказну дівчину, подруги кликали не інакше як «щаслива дурна». Як таке може поєднуватися? Зараз зрозумієте.
Не встигло їй виповнитись двадцять, як подруга запросила у відпустку до Трускавця. Гори, свіже повітря, житло безкоштовно — їхали до родичів тієї самої подруги. Там Іра й зустріла Олега — високого майора з холодними очима, який знімав кімнату поруч. Чоловік з армійським минулим, пройшов АТО, тепер займав посаду у військкоматі. У ньому відчувалась сила, впевненість. А ще — біль. Іра помітила жахливий шрам на його плечі. Наївно запитала:
— Звідти?
Олег мовчазно знизав плечима і занурився у воду. Він не любив про це говорити.
Іра закохалася до непритомності. Віддалась йому в першу ж ніч. Він усміхнувся:
— Ну що ж, тепер доведеться одружуватись.
Дівчину не збентежило, що він не сказав «кохаю». Їй здавалось — ось воно, справжнє щастя.
Олег був старший на 15 років і взяв все у свої руки: весілля без фати та кортежу, просто розписались у його місті. Мовляв, дорослі вже для іграшок. Та й до того ж… у нього це вже було. Виявилось, він удівець із семирічною донькою.
Для Іри це було як ніж у серце, але вона вирішила — кохання важливіше. І залишилась. Дівчинка, Настя, була занедбаною, метушилась між тітками. Спочатку Іра просто жаліла її, але одного разу, почувши з двору:
— Мамо! — ледь не розплакалась. І удочерила Настю.
В Іри за плечима були лише курси косметолога. Хотіла вчитися — Олег відрізав:
— Знайди салон і йди у декрет. Хочу сина.
Але вагітність так і не наставала. А може, справа була зовсім не в ній.
Потім ударило: його підлеглий попався на хабарі, і хоч Олег був ні до чого, за армійською вертикаллю — відповідає завжди начальник. Довелося звільнитися «за станом здоров’я». Пенсія була пристойна, але чоловіка це зламало. Він замкнувся вдома, перестав приносити гроші, кожен день — друзі та пляшки. Через рік-два Іра зрозуміла: він перетворюється на тінь себе. Не працював, не допомагав, навіть їжу не купував, із холодильника їв лише те, що подобалося йому.
Коли прийшло літо, Іра з Настею поїхали до Карпат. За два тижні все стало зрозуміло: треба йти.
— Ти ж моя мама, — сказала їй Настя.
Іра кивнула.
Олег влаштував сцену:
— Так я ж на тебе Настю повішу!
Дізнавшись, що рішення остаточне, сплюнув:
— Дурна ти, Іро.
Вона повернулася до рідного міста, до батьків. Тим, звичайно, хотілося онуків у крові, але й Настю прийняли. Дівчинка пішла до школи, Іра знову приймала клієнтів. Одного разу зайшов чоловік з просіччю — чемний, доброзичливий. Залишив чайові, а ввечері — букет. Звали його Богдан. Був старший на вісім років, розлучений, мав власний будинок і невеликий, але міцний будівельний бізнес.
З ним було тепло. Говорив, що кохає. Іра подумала: скільки можна шукати щастя? Ось воно. Розписались. Подруги заздрили:
— Ось якби ти доньку першого чоловіка не забрала, не була б дурною.
Іра трохи сумувала: дітей Бог їй так і не дав. Але життя готувало новий поворот. У Богдана була молодша сестра — бешкетниця. Народила двійко дітей, вела себе безвідповідально, пиячила. Тепер її позбавляли батьківських прав.
Богдан вагався:
— Це, звісно, не твоя турбота…
Іра в той момент уявила: дівчатка в човні, а їх усі відштовхують. І мати, і батьки, і дядько. Невже вона теж?
— Забираємо, — твердо сказала вона. — Ти ж знаєш, Настя мені не рТа він лише міцніше обійняв її, і в цю мить вона відчула, що її серце б’ється саме там, де воно має бути — у домі, наповненому дитячим сміхом та любов’ю.