**Безвихідна роль**
Соломія вперше задумалася про розлучення через півроку після весілля. Але тест показав дві смужки, і ця думка розчинилася у хвилях ранкового токсикозу.
Перший раз вона побачила Богдана в барі, куди її затягли колишні одногрупниці з хореографічного училища — «ну хоча б раз повеселитися». Впевнений у собі чоловік з дорогим годинником сидів за стійкою, перегортаючи документи, і здавався їй людиною з іншої планети.
— Ти занадто гарна, щоб сумувати, — промовив він, коли вона залишилася сама за столиком — подруги побігли підправити макіяж.
Він казав щось ще, але Соломія вже не пам’ятає що. Лише запам’ятала його голос — наче теплий коньяк, насичений, з оксамитовими нотками.
Богдан був на вісім років старший, мав частку у родинному бізнесі з продажу побутової хімії. Соломія привернула його увагу тим, що виглядала там абсолютно чужою, ніби вперше опинилася в барі.
Тонка, гарна, і, як він зрозумів під час розмови, скромна в бажаннях. Виросла у бідній сім’ї, все дитинство працювала на мрію про балет, потім отримала травму і перекваліфікувалася у фітнес-тренерку.
Коротше, молода, бідна, наївна. Ідеальна кандидатура на роль дружини. Він сказав про це матері того ж вечора, коли вони познайомилися:
— Здається, я знайшов дівчину, яка народить тобі довгоочікуваних онуків.
Коли через три місяці Богдан зробив Соломії пропозицію, її мати плакала від щастя:
— Нарешті ти будеш забезпечена!
Майбутня свекруха, Ганна Степанівна, не соромлячись, оглянула наречену з усіх боків, наче породисту кобилу:
— Добра дівчина. Беремо.
Усі клопоти щодо організації весілля родина нареченого взяла на себе.
— Ти не проти блакитного торта? — запитала свекруха у Соломії. — Синій — колір нашої фірми.
Наречена посміхнулася:
— Звичайно, як ви скажете.
У медовий місяць молодята полетіли до моря. Вже в літаку Богдан попередив:
— Матуся хвилюється, якщо я довго не на зв’язку. Дзвонитимемо двічі на день — вранці та ввечері. Раджу записувати враження чи фотографувати — матусі подобаються деталі.
Після повернення почалося життя Соломії в новій родині.
— Матуся просила передати, — Богдан поклав перед нею блокнот у шкіряній палітурці, — це список наших родинних традицій. Дні народження, річниці, поїздки на дачу…
Соломія перегортала сторінки:
5 січня — день тітки Олени. Квіти: білі хризантеми.
23 лютого — привітати дядька Тараса. Найкращий подарунок — міцний алкоголь.
Перша неділя червня — родинний виїзд на шашлики.
Кожну неділю — родинний обід. Дрес-код: класика.
Розклад виходив досить щільним і, здавалося, не обговорюваним.
— А… як мені знайти тут час для своїх справ? — несміливо запитала вона.
Богдан усміхнувся, потер їй по голові:
— Твої справи — це наші справи, малятко.
Уся серйозність її становища дійшла до Соломії через тиждень.
— Ти куди? — Богдан перекрив їй вихід у прихожій.
— На курси масажу… домовлялися ж.
— Ні. Матусі сьогодні потрібна допомога у магазині.
— Але я…
— Соломія, — він ніжно взяв її за підборіддя. — Ми родина. У нас родинний бізнес. Ти хочеш бути частиною родини?
А в неділю, під час родинного обіду, свекруха заявила:
— Тобі треба звільнитися з фітнес-клубу. Ти вчора непогано впоралася, а в магазині не вистачає касира.
— Але я…
— Ти ж хочеш бути корисною родині? — підняла брову Ганна Степанівна, потім глянула на сина. — Чи ні?
Богдан мовчки кивнув і продовжив різати стейк. Питання, як завжди, не підлягало обговоренню. Ролі розписані, завдання поставлені. Треба виконувати.
Тієї ночі Соломія вперше задумалася про розлучення. Чи, скоріше, про втечу. Лежала у ванній, слухаючи, як крапає вода, і уявляла, як скаже батькам, що жахливо помилилася і не хоче бути безмовною лялькою.
«Ти з глузду з’їхала? Хочеш назад у злидні? Він же тебе утримує!» — почула вона мамин голос ще до того, як відкрила рота.
Потім з’явилися дві смужки, і Соломія залишилася.
А як інакше?
***
До народження другої дитини Соломія навчилася готувати борщ так, як любить свекруха, не здригатися, коли Богдан затримувався «на нарадах», носити променисту посмішку й відповідати «усе добре» на питання оточуючих…
Єдиною, хто не вірив, була подруга дитинства Оксана.
Тому що знала, що Соломія купує два набори косметики — один для звіту свекрусі, другий для себе, що приходить на зустрічі з нею таємно, якщо вдається вигадати залізне алібі, що без дозволу не наважується навіть поїхати до батьків. Що «щаслива дружина й мати» — лише маска, яка коштує їй неймовірних душевних сил.
— Ти ж там зад**…А одного ранку, коли діти пішли до школи, а Богдан звичайно “затримався на роботі”, вона взяла телефон, набрала номер Оксани і сказала одне-єдине слово: “Забирай”.**