**Безвихідна роль**
Олеся вперше задумалася про розлучення через півроку після весілля. Але тест показав дві смужки, і думка розчинилася в хвилях ранкового токсикозу.
Вперше вона побачила Артема у барі, куди її затягли колишні одногрупниці з хореографічного коледжу — «хоча б раз розважитися». Впевнений у собі чоловік з дорогими годинниками сидів за стійкою, перегортаючи документи, і здався їй людиною з іншого світу.
— Ти занадто гарна, щоб сумувати, — сказав він, коли вона залишилася сама за столиком — подружки побігли підправити макіяж.
Він щось говорив далі, Олеся не може пригадати. Пам’ятає лише, що його голос звучав як теплий коньяк — насичено, з оксамитовими нотками.
Артем був старший на вісім років, володів часткою у сімейному бізнесі з продажу побутової хімії. Олеся привернула його увагу тим, що була абсолютно не на місці в цьому барі, ніби потрапила туди вперше.
Тонка, гарна і, як він зрозумів під час розмови, скромна в бажаннях. Виросла у бідній сім’ї, все дитинство працювала на мрію про балет, потім отримала травму і перекваліфікувалася на тренерку.
Коротше, молода, бідна, наївна. Ідеально підходила на роль дружини. Він сказав про це матері того самого вечора, коли вони познайомилися:
— Здається, я знайшов дівчину, яка народить тобі довгоочікуваних онуків.
Коли через три місяці Артем зробив Олесі пропозицію, її мати плакала від щастя:
— Нарешті ти будеш забезпечена!
Майбутня свекруха, Ганна Миколаївна, не соромлячись оглянула наречену з усіх боків, як породисту кобилу:
— Добра дівчина. Беремо.
Усі клопоти з організацією весілля родина нареченого взяла на себе.
— Ти не проти синього торта? — запитала свекруха в Олесі. — Блакитний — колір нашої фірми.
Наречена посміхнулася:
— Звичайно, як ви скажете.
У медовий місяць молодята полетіли до моря. Вже в літаку Артем попередив:
— Мама хвилюється, якщо я довго не на зв’язку. Дзвонитимемо двічі на день — вранці й увечері. Раджу записувати враження чи фотографувати — мама любить подробиці.
Після повернення почалося життя Олесі в новій родині.
— Мама просила передати, — Артем поклав перед нею щоденник у шкіряній палітурці, — це список наших сімейних традицій. Дні народження, річниці, поїздки на дачу…
Олеся перегортала сторінки:
5 січня — день тіті Люби. Квіти: білі хризантеми.
23 лютого — привітати дядька Віктора. Найкращий подарунок — міцний алкоголь.
Перша неділя червня — сімейний виїзд на шашлики.
Кожну неділю — сімейна обідиня. Дрес-код: класика.
Розклад був досить щільним і, схоже, негнучким.
— І… як мені вписати сюди час для моїх справ? — несміливо запитала вона.
Артем засміявся, потріпавши її по волоссях:
— Твої справи — це наші справи, малятко.
Усю серйозність свого становища Олеся усвідомила через тиждень.
— Ти куди? — Артем перекрив їй вихід уже у передпокої.
— На курси масажу… Домовлялися ж.
— Ні. Мамі сьогодні потрібна допомога у магазині.
— Але я…
— Олесю, — він м’яко взяв її за підборіддя. — Ми родина. У нас сімейний бізнес. Ти хочеш бути частиною родини?
А в неділю під час сімейної обідини свекруха сказала:
— Тобі треба звільнитися з фітнес-клубу. Ти вчора непогано впоралася, а в магазині бракує касира.
— Але я…
— Ти ж хочеш бути корисною родині? — підняла брову Ганна Миколаївна, потім глянула на сина: — Чи ні?
Артем мовчки кивнув і продовжив різати стейк. Питання, як завжди, не підлягало обговоренню. Ролі розписані, задачі поставлені. Треба виконувати.
Тієї ночі Олеся вперше задумалася про розлучення. Навіть не так. Про втечу. Лежала у ванній, слухаючи, як крапає вода, і уявляла, як скаже батькам, що страшно помилилася і не хоче бути безмовною ляпкою.
«Ти з глузду з’їхала? Хочеш назад у злидні? Він же забезпечує тебе!» — почула вона голос матері ще до того, як розплющила рота.
Потім трапилися дві смужки, і Олеся залишилася.
Та як інакше?
***
До народження другої дитини Олеся навчилася готувати борщ так, як любить свекруха, не здригатися, коли Артем затримувався «на нарадах», носити променисту посмішку й відповідати «усе добре» на запитання оточуючих…
Єдиною, хто не вірив, була подруга дитинства Мар’яна.
Бо знала, що Олеся купує два набори косметики — один для звіту свекрусі, інший для себе, що приходить на зустрічі з нею таємно, якщо вдається вигадати залізне алібі, що без дозволу не сміє навіть поїхати до батьків. Що «щаслива дружина й мати» — маска, яка коштує їй величезних душевних сил.
— Ти ж там задихаєшся! Ненавидиш свою роботу! Сама розповідала, що свекруха щораз перевіряє касу після тебе! — почала знову Мар’яна.
— Це нормально, — знизала плечима Олеся.А потім, у звичайний дощовий вечір, вона взяла телефон і навілала номер, який не набирала п’ять років.