Ганна Семенівна сиділа у кріслі-гойдалці, тримаючи в руках в’язання. Поруч, на старенькому дивані, мирно дрімав онук. Вона дивилася на нього з ніжністю і тихим задоволенням. «Ось, росте здоровенький, і все завдяки моїм старанням», — подумала вона.
Ганна Семенівка завжди пишалася вмінням економити. У молодості, коли вони з чоловіком тільки починали жити разом, доводилося рахувати кожну копійку. Але саме тоді вона навчилася знаходити радість у простому і цінувати те, що є. Вона знала, як приготувати смачну страву з мінімуму продуктів, як поновити старий одяг, щоб служив ще довгі роки, і як виростити дітей здоровими і щасливими, не витрачаючи зайвого.
Тепер, коли дочка Олена вийшла заміж за Володимира, Ганна Семенівка помітила, що Володимир зовсім забув про цінність ощадливості. Він добре заробляє, але, на її думку, гроші йдуть марно. Нові іграшки, дорогі підгузники, модний одяг — все це здається їй зайвим. «Колись і в полі народжували!» — часто повторює вона, згадуючи час, коли доводилося обходитися мінімумом.
Вона поглянула на онука, одягненого в добру кофтинку, яку віддала сусідка. «Навіщо витрачати гроші на нове, якщо старе не гірше?» — думала Ганна Семенівка. Вона бачила, що Олена намагається наслідувати її приклад, але Володимира це, мабуть, дратує. Він постійно купує щось нове, не розуміючи, що головне — не кількість речей, а вміння ними розпоряджатися.
Ганна Семенівка зітхнула і продовжила в’язати. «Молодь тепер інша, — думала вона. — Їм усе треба найкраще, модне, дороге. А ж раніше люди вміли задовольнятися малим і при цьому були щасливі». Вона згадала, як сама виховувала Олену, вчила її цінувати працю й економити.
Володимир сидів у своєму кабінеті, вдивляючись у вікно, за яким повільно темніло небо. Робота була звичною рутиною, але сьогодні думки не хотіли зосереджуватися на звітах і графіках. Його розум знову і знову повертався до однієї й тієї ж ситуації вдома. Дружина Олена і її мати, теща Ганна Семенівка, давно перетворили його життя на справжнє пекло ощадливих.
Колись вони жили скромно, майже бідно. Економія стала їхнім другим ім’ям. Тоді це було виправдано: зарплати ледве вистачало на їжу й комунальні послуги. Але все змінилося, коли Володимир влаштувався на нову роботу. Тепер він отримував гідну зарплату, яка дозволяла жити, не рахуючи кожної копійки. Однак Олена й Ганна Семенівка продовжували поводитися так, ніби грошей у них немає.
Володимиру здавалося, що кожен раз, коли він намагався зробити щось гарне для сім’ї, зустрічав хвилю опору. Якщо купував дружині сукню, вона одразу починала шукати варіанти дешевше. Якщо брав новий телефон, Олена знаходила причину, чому старий ще придатний. І все це супроводжувалося нескінченними повчаннями від Ганни Семенівки про те, як раніше люди обходиВолодимир глянув у вікно і зрішив, що відтепер його сина виховуватимуть так, як вважає за потрібне він, а не так, як хочуть жінки.