Донька в Оксани була справжньою красуньою. Хоч народилася вона пізно, коли матері вже було майже сорок років. До того Оксана овдовіла, і залишилася сама, бо дітей їй з чоловіком Бог не дав.
Ось як вийшло: поїхала вона до рідної сестри у Львів, погостювала там два тижні, а повернувшись додому, через дев’ять місяців народила донечку Марічку.
Сусідки в селі, звичайно, шепотілися, але Оксана нікому не розповідала, хто батько її дитини і чому він не навідується.
Навіть найближча подруга так і не дізналася таємниці. А Марічка росла — красуня яснокара, міцна та здорова.
Оксана ж тремтіла над нею! Вбирала, вчила розуму, привчала до господарства. Виросла Марічка — висока, статна, привітна. Закінчила школу, потім курси в районі й повернулася в рідне село бухгалтеркою на ферму.
Там і зустріла Богдана. Він недавно приїхав у село агрономом — освічений, не такий, як місцеві хлопці. Вони сподобалися одне одному. Богдан через місяць зізнався у коханні, і вони одружилися. Їй — двадцять один, йому — двадцять п’ять. Весілля гуляли на все село.
Але після весілля він почав зникати — то на день, то на два. Одного разу, коли вони з Марічкою сиділи у садку за чаєм, під’їхала машина, і з неї вийшла жінка з хлопчиком.
“Ось, тату, привіз тебе на канікули!” — сказала вона. Виявилося, це його перша дружина, про яку він Марічці навіть не згадував. До сина він і ходив. Марічка зраду не пробачила — зібрала речі та повернулася до матері.
Скільки сліз пролила Оксана! А дочка стояла на своєму:
“Ні, мамо, не можна так — зраджувати й обманювати. Навіть якщо він мене кохає зараз.”
Не погодилась Марічка й розлучилася з Богданом. Юна, горда — зібралася й поїхала у Київ шукати долі. До матері навідувалася часто, але хвалитися було нічим — ні роботи, ні житла, ні чоловіка.
А коли їй виповнилося двадцять вісім, мати захворіла. Марічка все кинула й повернулася доглядати за нею. Богдан уже одружився, мав двох діток, і його дружина боялася, що Марічка почне його відбивати.
Але Марічка ні на кого не дивилася. Цілих два роки виходила матір, хоч лікарі й не вірили. Та врешті Оксани не стало…
У Київ Марічка більше не поїхала — не прижилася там. А Богданова дружина все ревнувала. Він же похмурнів. На поминках допомагав, але Марічка його уникала.
А красунТа все ж минуло ще кілька років, і одного дня на порозі її будинку знову з’явився Богдан, але тепер уже зі словами, що без неї життя йому не миле.