**Букет**
Катерина лежала, закривши очі. На протилежному ліжку сиділа Світлана, схрестивши ноги, і читала вголос підручник. Раптом телефон Катерини вибухнув популярною мелодією. Світлана з гуркотом закрила книгу й докірливо подивилася на подругу.
Дівчина неохоче відповіла. За мить вона вже сиділа на ліжку. Потім відкинула телефон, зірвалася й метушилася по тісній кімнаті, запихаючи в спортивну сумку речі з шафи.
— Ти куди зібралась? Що трапилось? — занепокоїлася Світлана.
— Дзвонила сусідка, маму забрали до лікарні, серцевий напад. — Катерина застебнула блискавку на сумці й пішла до дверей, де на вішалці висіли куртки, стояли чоботи й кросівки.
— Завтра ж екзамен. Вона в лікарні, за нею подбають. Здаси й поїдеш, — підвівшись, сказала Світлана, спостерігаючи, як Катерина натягає чоботи.
— Послухай, Світ, поясни все в деканаті, я приїду й уладнаю. Здам сесію на канікулах. Все, у мене автобус за сорок хвилин, — Катерина вже застібала куртку.
— Подзвони, як там мама, — попросила Світлана, але Катерина вже вискочила. За тонкими дверима лунали кроки, що віддалялися.
Світлана знизала плечима й повернулася до кімнати. На ліжку Катерини лежав зарядний пристрій. Вона схопила його й босоніж кинулася наздоганяти подругу.
— Кать! Кать, стій! — гукала вона, збігаючи сходами.
Двері внизу грюкнули. Світлана перестрибнула через три сходинки, підбігла до дверей, штовхнула їх і мало не вилетіла на вулицю.
— Кать!
Дівчина обернулася, побачила в руках у Світлани дріт і повернулася.
— Дякую. — І знову побігла геть.
— Шевченко, що ви тут влаштували? Одна двері ледь не зламала, друга босоніж на морозі, — з-за столу підвелася доглядачка.
— Вибачте, Наталівно, ми не палимо, — сказала Світлана, переступаючи з ноги на ногу. У босі ступні впивалися піщинки та дрібні камінці.
— У Каті маму до лікарні забрали. Холодно, можу йти? — не чекаючи відповіді, Світлана побігла назад.
— Господи! — Наталівна важко опустилася на стілець і перехрестилася. — Боже, помилуй!
Світлана повернулася в кімнату, струснула пісок з ніг, прибрала розкидані речі, надягла капці й пішла на кухню з чайником. Завтра екзамен — треба зігрітися.
Уже смеркло, коли в двері постукали.
— Хто там? — гукнула Світлана, але відповіді не було.
Вона зітхнула, підвелася й відчинила.
— Привіт! — На порозі стояв Андрій із скромним букетиком.
— Заходь. — Світлана дочекалася, коли він увійде, і тільки тоді сказала, що Катерина поїхала додому.
— У неї ж завтра екзамен, — здивувався хлопець.
— Піду в деканат, поясню. Перескладе на канікулах. — Світлана не відводила очей від квітів.
— Це тобі, — Андрій простягнув їй букет.
— Дякую. Чаю хочеш? — Дівчина взяла з підвіконня вазу.
— Я за водою, а ти роздягайся, — посміхнулася й вийшла.
Андрій зняв лише кросівки, зробив два кроки й опинився біля Катерининого ліжка. Він сів і провів рукою по ковдрі, ніби гладив саму дівчину.
Світлана повернулася, поставила вазу на стіл, відійшла на крок і помилувалася букетом.
— Гарно. А що це за квіти?
— Левкої, — відповів Андрій. — Я піду. — Він підвівся.
— Ви з Катею кудись збиралися? — поспіхом запитала Світлана.
— Так. Достали квитки на концерт.
— Правда? То візьми мене. Чого їм пропадати.
Андрій завагався.
— У тебе ж екзамен.
— Та й що? — махнула рукою Світлана. — Цілий день вчу, треба й відпочити.
Андрій думав. Катерини немає, а квитки пропадуть. Вони лише почали зустрічатися, нічого серйозного. Хіба це зрада?
— Ходімо, — сказав він.
— Ура! — Світлана підскочила й захлопала в долоні. — Почекай мене за дверима, я переодягнусь.
За п’ять хвилин вона вийшла. Андрій помітив, що вона встигла підфарбуватися й причесатися.
— Пішли, ато запізнимося.
На концерті Світлана притоптувала, підстрибувала й кричала разом із натовпом. Частіше поглядала на Андрія. Він відтанув і теж піддався її настрою.
Після концерту вони йшли пішки, живо обговорюючи враження.
— Мені оце сподобалось, — Світлана наспівувала мотив.
— Ага. І ще оце… — Андрій теж наспівував.
Так вони дійшли до гуртожитку. Двері були зачинені.
— Сьогодні черга Наталівни. Не відкриє. Що робити? — Світлана озирнулася.
— Ходімо. — Андрій взяв її під руку й повів вздовж будівлі. За кутом вони побачили, як дві дівчини лізуть у вікно. — Швидше, поки не закрили!
Він підсадив Світлану, хтось простягнув їй руки зсередини, і вона зникла у віконному проріНаступного ранку Світлана прокинулася з посмішкою, але в кімнаті було порожньо — лише зав’ялий букет левкоїв на підвіконні нагадував про вчорашню ніч.