Як Дмитро у 50 років на сайті знайомств наречену шукав
Дмитро Павлович Коваленко, 50 років, неодружений, сивий власник високого, як сам запевняв, інтелекту та дуже особливого шарму, сидів у старому кріслі у своїй однушці на околиці Києва та гладив кота Барсіка. Того самого Барсіка, який, судячи з його виразу морди та нахабного погляду, давно мріяв втекти від господаря, але терпів його з жалю. Життя Дмитра останніми роками йшло під укіс. Роботи не було, перспективи — туманні, а інтер’єр квартири обмежувався старим сервантом, потертим диваном і килимом, що прикривав жахливу тріщину в підлозі.
Але цього дня доля знову дала про себе знати. Дмитро, роздумуючи над чашкою чаю з пакетика, раптом вирішив, що час знайти своє щастя. Ні, якесь там абстрактне, а справжнє — у особі багатої та гарної жінки. Адже, як казала його формула успіху, «дай мені забезпечену дружину, і я поверну собі гідність». На роботу він так і не влаштувався, але навіщо, якщо можна одразу прийти до вже готового життя — із домашньою кухнею, затишком і технікою останньої моделі?
Він увімкнув ноутбук, знайдений колись на смітнику, зайшов на популярний сайт знайомств і створив анкету. Справа пішла жваво, хоч і з часткою фантазії. На головному фото Дмитро з’явився не аби ким, а… красенем, знайденим у мережі. Високий, підтягнутий «Аполлон» у дорогому костюмі зі смартфоном преміум-класу в руці дивився на всіх потенційних дам із екрану. У анкеті він написав таке:
Ім’я: Дмитро Коваленко.
Вік: 38.
Рід діяльності: підприємець, власник бізнесу.
Хобі: відпочинок на яхті, кулінарія (справжній майстер!), читання класики.
Мета знайомства: серйозні стосунки з гарною, стрункою жінкою. Цікавлять лише забезпечені жінки, які не претендують на моє житло.
«Ну нічого собі, який я солидний чоловік», — із задоволенням подумав Дмитро. «Зараз усі почнуть писати.»
І справді писали. Правда, не зовсім ті, кого він хотів. Замість забезпечених і стильних красунь йому відповідали жінки, для яких «забезпеченість» — це три коти, в’язаний шарф і робота на касі в супермаркеті. «Ні, мої дорогі, не для вас я тут», — похмуро говорив собі Дмитро, ігноруючи повідомлення. «Мені потрібна богиня з грошима.»
Та поворотний момент настав, коли йому написала Оксана, 41 рік. На фото — гарна брюнетка з посмішкою на мільйон гривень у елегантному костюмі. «Щось у ній є», — подумав Дмитро. «Може, це вона, моя доля?»
— Дмитро, добрий день! Цікава анкета. Ви справді полюбляєте готувати?
— Авжеж! Обожнюю творити кулінарні шедеври. Чи знаєте ви, як приготувати рататуй? Це вершина смакових насолод, — відповів він, украдьки ковтаючи дешевий чай із сухариком.
Година спілкування — і Оксана погодилася на зустріч. Це був справжній успіх. Дмитро кинувся готуватися: вичистив костюм, який носив ще на весіллі брата у 95-му, виголився і припудрив рідке волосся тальком, щоб здавалося, що його більше. Зустрітися вони домовилися в невеликій кав’ярні.
На побачення він прийшов на десять хвилин раніше (хоча й на маршрутці) і сів біля вікна. Оксана справді виявилася розкішною: струнка, з доглянутими руками та жіночною фігурою.
— Вітаю, Дмитро, — привітно сказала вона, але, придивившись, трохи примружила очі. — Ви виглядаєте… гм… зовсім не так, як на фото.
Дмитро був готовий до цього:
— Так, знаєте, камера завжди спотво— Це просто невдалий ракурс, — брехливо посміхнувся Дмитро, але Оксана вже піднялася зі столика, кинула на нього останній розчарований погляд і вийшла, залишивши його наодинці з Барсіком, який немов би всміхнувся у вус: може, все ж таки підеш працювати?