— Молодий чоловіче, ви мою машину зачепили! — на тротуарі стояла струнка жінка, закутана в білу шубку.
— Паркуватися треба нормально, — буркнув Ярослав. — Ось купляють права, а потім створюють аварійні ситуації. Я б взагалі жінкам права не давав!
— Ви ж бачите, що навколо сугроби. Куди, на вашу думку, мені було паркуватися? На оту купу? — жінка тонкими пальцями вказала на великий сугроб. — Я дзвоню в поліцію!
Завзяття Ярослава одразу зникло. У нього вже був один штраф за перевищення швидкості цього місяця. А тепер ще й це.
— Я теж заїхав колесом у сугроб. Ви мене зрозумійте, я не спеціально.
— І що ви пропонуєте? — холодно запитала жінка.
— Пропоную вирішити на місці.
— Ні. Справа принципу. Я проти мізогінії.
— Проти чого?
— Проти ненависті до жінок!
— Гаразд, визнаю, що був неправий, — скріпивши зуби, промовив Ярослав. — Я заплачу за… подряпину. Плюс додам за моральну шкоду. Скільки ви хочете?
Після довгих перемовин жінка все ж здалася. Ярославу навіть здалося, що вона навмисне тягнула час, щоб витягнути з нього більше грошей. Він заплатив круглу суму, щоб уникнути проблем.
Ярослав важко зітхнув. Він знову в мінусі. А в Софії сьогодні день народження, а він ще не встиг купити їй подарунок.
Він відкрив банківський додаток, щоб переконатися: на рахунку лише три тисячі гривень. До авансу ще тиждень. Нічого не залишалося — треба позичити. Ярослав подзвонив найкращому другу.
— Брате, я сам на нулі, — сказав Олег. — Навіщо ти їй стільки віддав? Видно ж, що дама при грошах. З такими треба через поліцію. Або міг оформити європротокол — швидко, і страхова сама б вирахувала суму. Ти ж не втік.
— Блін, я ж машину продавати збираюся. А якщо внесуть цю подряпину в базу, то потім пояснюй покупцям, що це не аварія. У тебе немає когось, хто міг би позичити? На тиждень. У Софії день народження. Без подарунка не можна, сам розумієш.
— Ну так, до такої, як Софія, з однією листівкою не прийдеш, — засміявся Олег. — Але позичити ні в кого, це точно. Вибач, брате.
Ярослав засунув телефон у тримач, трохи відчинив вікно й задумався. Пройшла година, як жінка в білій шубі зникла за поворотом, а він досі сидить у машині на цій проклятій парковці. Він справді намагався бути обережним, але колесо наїхало на крижаний камінь, і авто різко кинуло вбік, чіпляючи сусідню машину.
І тут Ярослава осяяло: у нього ж десь завалялася кредитка. Як він міг забути? Рішення прийшло несподівано, і хлопець оживився. Він одразу поїхав до ювелірного магазину купувати ті сережки, які давно придивив для Софії.
Ввечері Ярослав стояв перед дверима квартири, але не наважувався натиснути дзвінок. Він згадував, як уперше підійшов до найкрасивішої та найрозумнішої дівчини, тримаючи в руці невеликий букетик кущових троянд. У кишені куртки лежала коробочка з ювелірного.
Рік тому Ярослав не очікував, що Софія взаємно йому відповість. Адже вона була пташкою високого польоту: батько — співвласник великого торгового центру в місті, а мати тримала три салони краси. Софія була з дуже забезпеченої родини. Батьки купили їй квартиру, перед дверима якої тепер стояв Ярослав і боявся зайти.
— З Днем народження, кохана! — Ярослав одразу подарував дівчині подарунки.
— Привіт! Дякую, любий, — Софія поцілувала хлопця в щоку. — О боже, це ж ті самі?
— Так… — зніяковів Ярослав.
— Ти божевільний! Вони ж дорогі, — прошепотіла Софія, дістаючи сережки з коробочки. — Але які ж вони гарні… Дякую!
Так було щоразу. Софія, хоч і з багатої родини, завжди рахувала гроші. Вона полюбляла купувати продукти у звичайних супермаркетах і готувала вдома, а не ходила по ресторанах. А побут вела сама, лише раз замовила клінінг — коли зламала ногу.
Але Ярослав усВони всі втрьох пішли на горки, де сміх, радість і крижані гірки виявилися найкращим завершенням цього непростого, але щасливого дня.