**Що собі дозволяєш**
Плюхнув будильник по металевій голівці, Льонько Риба встав з ліжка й босими ногами поплентався на кухню. А там його чекав справжній шок. За обіднім столом, закинувши одну витончену ніжку на іншу, сиділа Марічка. Одягнена вона була у вишуканий мереживний фартушок. Точніше, на ній і був лише цей фартушок. Останній факт так збентежив Рибу, що він навіть заплющив очі.
“Коханий, ти прокинувся!” — Марічка легкокрилою метелицею злетіла з табурета й повисла на шиї здивованого Льонька. “А я вже сніданок приготувала!”
“Правда? І що це?” — запитав він, дивлячись на волокнисту невідомість.
“Ну як же, Льоню? Це брокколі на пару!”
Льонько ніколи не їв “брокколі на пару”. Він звик снідати чимось більш звичним.
“Може, трішки майонезику?” — несміливо запропонував він, не в змозі жувати безсмачну сиру масу.
Та, побачивши, як до переносиці Марічки зсуваються її ідеальні брови, він поспіхом відмовився від цієї ідеї:
“Звісно, кохана! Без майонезу!”
“За що мені таке щастя?” — міркував він, допасовуючи сніданок. Але думка стосувалася зовсім не брокколі, а богині, яка сиділа на старому кухонному табуреті серед його скромного помешкання. “Ця Німфа!.. Наяда!.. Моя Марічка!..”
***
Вперше Льонько Риба побачив Марічку в театрі, де працював електриком-освітлювачем останні тридцять років. Одного разу, лагодячи перегорілий софіт, він спрямував світло на сцену й… побачив її! Тоненька, напівпрозора, ефемерна істота запала в душу освітлювача. І з того часу спокою йому не було.
Ні, Льонько Риба не був із тих чоловіків, що женуться за кожною спідницею! Що, між іншим, дивно для театрального працівника. У цьому осередку краси й культури Льонько славився порядністю і чесністю. Можливо, саме за ці рідкісні чоловічі якості небеса й подарували йому Марічку?
***
Нашвидкоруч поголившись, Льонько почав збиратися на роботу.
“Може, сорочку погладиш…” — полохливо звернувся він до Марічки.
Але “німфа-богиня” була надто зайнята чимось більш важливим.
“Коханий, може, сам?” — промурмотіла вона, не відводячи очей від екрана смартфона.
“Ну, сам — так сам!” — не заперечив Льонько.
Оскільки він не знав, де в цю ранню пору ховається праска, то чоловічим методом просто розгладив сорочку злегка вологими руками. Залагодивши проблему, він захопив робочий чемоданчик, чмокнув Марічку, що лежала на дивані, і побіг на роботу.
Лише в трамваї Льонько зрозумів, що щось не так. Оглянувши себе з ніг до голови, Риба усвідомив: у його робочому чемодані явно не вистачало пакунка із бутербродами чи контейнера з ще теплими котлетами.
“Ну нічого, у буфеті щось перехвачу!” — змирився він.
***
“Коханий, перекинь мені дві тисячі. Сьогодні манікюр!”
Прочитавши повідомлення від коханої, Льонько трохи збентежився. Він не знав, що манікюр може коштувати так дорого! Та, незважаючи на урчання в животі, він не хотів засмучувати Марічку.
“Якщо що, у Юрка позичу до зарплати!” — подумав він, натискаючи кнопку “перевести”. Краса, як відомо, потребує жИ з того часу Льонько Риба щодня радісно гладив брокколі, купував екзотичні фрукти, а по вечорах слухав, як Марічка розповідає про нові сучасні тренди, умиваючись щасливими сльозами, що в його житті з’явилась така дивовижна, хоча й трохи дивна, жінка.