– Що за манера їсти з телефоном у руках?! Або прибери телефон, або вийди із-за столу! – вкотре закричав Олексій на пасинка.
– Хочу й їм з телефоном! Тобі-то що?! Ти мені взагалі ніхто… – відказував десятирічний Єгор.
– Що ти сказав?! Я поки що в цій квартирі господар, будь ласка, поважай мене і слухай! Я батькам у твої роки не смів дерзити! – гримнув Олексій, а Єгор вибіг з-за столу й захлопнув двері в свою кімнату.
– Ну що ви знову не поділили? Я вже навіть спокійно помитися не можу, ви одразу до мене чіпляєтеся! Як же я втомилася від усього цього! – з ванної вийшла Наталя – мати Єгора.
– Твій син зовсім розбестився! Ніякого виховання! Це твоя вина, між іншим! – у люті закричав Олексій на дружину.
Наталя пройшла на кухню, сіла на стілець. Жінка зняла з голови махровий рушник, який наклала кілька хвилин тому. Втомлено витерла ним обличчя, поглянула на чоловіка, потім зітхнула і опустила очі…
…У вісімнадцять років Наталя завагітніла від однокурсника. Особливої любові тоді не було. Просто зустрічалися і все… Вона розповіла хлопцеві про вагітність. Він розповів цю історію своїм батькам. А ті оперативно зреагували. Сказали йому переїхати в університет на іншому кінці країни, а Наталі дали гроші на аборт.
Вирішуватися на аборт Наталя не хотіла. Вона вирішила народити і поповнити ряди матерів-одиночок.
– Ой, Наталко! Як же мені тебе шкода! Я у всьому винна, не наглядала. Треба було пояснити. Сама на власному досвіді відчула, що значить виховувати дитину одна. І ти по тій же доріжці йдеш. Прямо долю мою повторюєш… – зітхала колись Світлана Антонівна, матір Наталі.
– Так ладно тобі, мам. Ти ж мене виростила, і я впораюся. Спочатку на рік в академічну відпустку, а потім переведуся на заочне. Мільйони жінок так живуть, і я не гірша! Проживемо! – відповідала їй Наталя.
– Ой, проживеш… Але це не найкраща доля… Чоловікам чужі діти не дуже потрібні. А ти з молодих літ і вже з прицепом!
– Мам, ну вічно ти зі своїми стереотипами. Я впевнена, що на світі є той самий чоловік, який зможе полюбити і мене, і мою дитину. – з упевненістю відповідала Наталя.
– Хай Бог допоможе… – загадково відповіла Світлана Антонівна…
…Через дев’ять місяців Наталя народила хлопчика, якого вирішила назвати Єгором. І далі життя закрутилося з неймовірною швидкістю. Спочатку, як і припускалося, академічна відпустка в університеті, потім заочне відділення, робота, сесії, іспити, перескладання, хвороби, дитячий садок, дні народження маленького сина один за одним. Звичайно, виховувати дитину самій Наталі було дуже важко. Спасибі матері, яка не залишила її в скрутну хвилину і допомагала, чим могла.
…Наталя вже відвела синочка до першого класу, отримала диплом, влаштувалася на хорошу роботу, але ось особисте життя так і не склалося. Мати в своїх роздумах стосовно чоловіків частково була права. Бувало, що за Наталею починали доглядати чоловіки. Одним жінка не відповідала взаємністю. А інші, як тільки дізнавалися, що в Наталії підростає син, одразу відсторонювалися під різними приводами. Так вона й жила з сином удвох.
– Наталко, ти бачила нового начальника будівельного? Який він… – запитала колега Лариса ігристо.
– Ні. А що, він із золота, що ли? – байдуже запитала Наталя.
– Ну, не з золота, але чоловік нічого собі! Ось буде сьогодні на загальних зборах, сама його і побачиш. Тоді й зрозумієш, про що я.
В цей же день Наталя, як і інші працівники компанії, познайомилася з новим начальником будівельного відділу. Олексій Сергійович дійсно виявився привабливим молодим чоловіком, спортивної статури, з чудовим почуттям гумору. Він особливо швидко вливався в колектив, завів дружні стосунки з колегами, але більше за всіх симпатизував саме Наталії. Її особливе ставлення до себе жінка відчула, здається, з самого першого дня.
Спочатку панував привітний Олексій, запропонував випити разом чашечку кави під час обіду. Далі – більше: запросив на перше побачення. Наталя погодилася, але для себе вирішила одразу: поки справа не зайшла далеко, слід повідомити про Єгора.
Про себе Олексій розповів, що до своїх тридцяти трьох років так і не одружився. До недавнього часу жив з матір’ю. Потім накопив на власну квартиру і тепер готовий до шлюбу.
Наталя також розповіла про себе і обережно зазначила, що виховує сина одна. Олексій спокійно до цього поставився, розповів, що завжди мріяв про сина. Наталя заспокоїлася, і далі їх роман розвивався дуже стрімко. Жінка познайомила свого обранця з сином. Всі разом гуляли в парку, ходили в кіно. У цілому все було непогано. Звичайно, на той момент і Олексій, і Єгор поводилися трохи відсторонено. Наталя була відверто впевнена, що вони обов’язково подружаться. А в ідеалі – стануть по-справжньому близькими людьми. Як батько й син.
– Наталко, може, ви переїдете до мене? – одного разу почав Олексій.
– Не знаю, Олеже. Я б не була проти, але Єгор… Йому доведеться змінювати школу, а він, напевно, не захоче. – висловила свої припущення Наталя.
– Ну хоче, не хоче! Розбестила ти його, дорога. Як скажемо, так і буде. Треба просто поставити його перед фактом, що переїжджаємо, а ти йдеш вчитись в іншу школу. – відповів Олексій.
– Навіть не знаю…
Наталя дійсно хотіла переїхати до улюбленого чоловіка, але щось її зупиняло, не давало зробити серйозний крок у зовсім нове життя.
Пройшло ще кілька місяців. Олексій знову завів розмову про переїзд, офіційний шлюб.
– Добре, Олеже. Я поговорю з Єгором. Можливо, якраз за літо переїдемо, і з нового навчального року в твоєму районі піде в школу.
– Наталко, ми з тобою вже говорили. Чому ти все заладила зі своїм Єгором? Давай вирішимо це питання між нами, а його просто поставимо перед фактом. Він лише дитина, і не йому вирішувати, де і з ким жити. – наполягав на своєму Олексій.
– Олеже, я так не можу. Це мій син, у нього ж усі друзі в цій школі, секція. Я все-таки поговорю з ним.
До майбутньої розмови з сином Наталя готувалася досить довго. Але одного разу в суботу все ж вирішила підійняти цю непросту тему.
– Єгор, а як ти дивишся на те, щоб ми з тобою назавжди переїхали до дядька Олексія?
– А навіщо? – недоумка запитав десятирічний хлопчик.
– Ну, розумієш, ми з ним любимо один одного, одружимось і станемо жити як одна родина.
– Можливо, тоді я краще до бабусі переїду? – растеряно перепитав Єгор.
У повітрі повисла непростий пауза.
– Ні, синочок. Ну з чого б це до бабусі. По-перше, я хочу бачити тебе кожен день. А, по-друге, бабуся вже не така молода, а з тобою треба й уроки вчити, і приготувати. Ні.
Наталя відчувала, що переїжджати Єгору не дуже хочеться. Усередині неї боролися два почуття. З одного боку, вона любила Олексія, хотіла жити з ним в одній квартирі, разом засинати і прокидатися. З іншого боку, жінка щиро любила сина і не хотіла псувати з ним теплі довірливі стосунки.
– Наталко, ми подали заяву до ЗАГСу, давай тепер вирішимо по даті переїзду. Вважаю, чим раніше це станеться, тим буде краще.
– Олеже, я поговорила з Єгориком. Мені здається, що він якось віднісся… – Наталя не встигла завершити фразу, тому що Олексій перебив її.
– Наталко, давай я за ним заїду після школи і поговорю по-чоловічому. Ти просто його дуже розбестила. Що він у тебе як дівчинка: поїду, не поїду…
– Ну спробуй… – з побоюванням погодилася Наталя.
Вечором Олексій мав привезти Єгора додому. Наталя в той вечір дуже сильно переживала. У глибині душі вона щиро сподівалася, що все пройде гладко, і Олексію вдасться переконати сина в переїзді. Наталя приготувала смачну вечерю. Але, судячи з того настрою, в якому приїхали Олексій та Єгор, розмови в них не вийшло.
– Наталко! Твій син – абсолютно невихований хлопчик! – практично з порога заявив Олексій.
– З чого такі висновки? – запитала Наталя, проводжаючи поглядом Єгора, який поспішив відразу піти до своєї кімнати.
– З чого такі висновки? Ти ще питаєш?! Так він закатав таку істерику! Він хлопець, а гірший за будь-яку дівчинку! Переїжджаємо і все! А то дивись, веревки з тебе в’є! Але я його перевиховаю і зроблю з нього нормального хлопця!
– Давайте вечеряти. – запропонувала Наталя.
Олексій вже сидів за столом, ждали тільки Єгора, який до сих пір не виходив із своєї кімнати.
– Єгор, синочок, йди вечеряти. – крикнула Наталя, не залишаючи кухні.
– Не хочу. – відповів Єгор.
– Ну ти давай ще сльози там свої розпускай! Чесне слово, як якась баба! Лет вже немало, а ти все соплі жуеш. На фортепіано ходиш! Поруч з моїм домом є секція боксу, туди й будеш ходити замість своєї музичної школи. – грізно підсумував Олексій.
– Я краще буду жити у бабусі, ніж з тобою! – закричав Єгор, Наталя по голосу зрозуміла, що він плаче.
– Ніякої тобі бабусі. Будемо жити всі разом і крапка…
…Наталя і Єгор переїхали до Олексія. Відтоді спокійне життя Наталії закінчилося, адже скандали в квартирі спалахували буквально кожен день.
– Що за манера їсти з телефоном у руках?! Або прибери телефон, або вийди із-за столу!
– Хочу й сиджу в телефоні! Тобі-то що?! Ти мені взагалі ніхто… – огризався десятирічний Єгор.
– Що ти сказав?! Я поки що в цій квартирі господар, будь ласка, поважай мене і слухай! Я батькам у твої роки не смів дерзити!
– Ну що ви знову не поділили? Я вже навіть спокійно помитися не можу, ви одразу чіпляєтеся!
– Твій син зовсім розбестився!
Єгор вийшов із-за столу, не доїв свою порцію.
– Наталко, може, і справді його до твоєї матері відправимо? – запропонував Олексій.
– Ні, Олеже. Я хочу, щоб мій син жив з нами.
– Тоді я його путівку завтра здам. Не хочу терпіти його хамство у відпустці, та й покарання він повинен хоч якесь отримати за свою поведінку. Ось і не поїде до моря в рамках профілактики.
– Олеже, та що ти? Я без сина нікуди не поїду! – заявила Наталя.
– Нічого з ним не станеться, посидить з твоєю матір’ю і подумає.
– Олеже, а якби це була твоя дитина, ти вчинив би з ним точно так само?! – несподівано запитала Наталя.
– Зараз мова не про наших спільних дітей, а про Єгора.
– Ні, Олеже, я без сина нікуди не поїду. Особливо, що ти говорив, що завжди мріяв про сина і не проти дітей.
– Я не думав, що це буде саме так! – заявив Олексій.
Наталя дійсно відмовилася їхати у відпустку без сина. Олексій образився, кілька днів ночував у матері.
Якось ввечері Наталі зазвонив мобільний. На екрані висвітився номер свекрухи.
– Так, Ірино Петрівно.
– Наталя, ти що таке твориш? – одразу почала свекруха.
– А що сталося?
– Ти збираєшся вийти заміж і вже перечиш своєму майбутньому чоловікові?! Олексій кілька днів живе у мене, у свою квартиру повернутися не може!
– Якщо ми йому заважаємо, то можемо переїхати. Чому ж він сам-то не подзвонив?
– Та зупини вже прикидатися барашком! Радій, що тебе такий чоловік з прицепом взяв, а вона ще права качає! – вивергнула свекруха.
– До побачення. Завтра Олексій може повертатися в квартиру. Нас тут не буде до вечора. – Наталя поклала трубку.
Після цієї розмови вона зібрала речі. Ввечері вони вже були у своїй квартирі. Потім Олексій телефонував, намагався налагодити взаємини, але Наталя відмовилася від продовження роману. Заяву з ЗАГСу вона забрала.
– Ну й живи все життя зі своїм синочком! – на прощання заявив їй Олексій.
– І буду. – відповіла Наталя і назавжди видалила номер Олексія, а потім і роботу змінила.
Ось така не зовсім вдала сімейна історія. Хоча ще незрозуміло, кому в цій історії пощастило…