— Соломійко, нарешті ти виходиш заміж, — усміхнулась Оксана Іванівна дочці. — Я така щаслива, що Віталік зробив тобі пропозицію! Нинішні чоловіки такі ненадійні… Лиш би гуляти, а про сім’ю й думати не хочуть. А Віталік — інша справа, тримайся за нього.
— Мамо, ну я ж теж гарна наречена, — жартівливо відповіла Соломія. — І вродлива, і розумна, і гідна як мінімум князя за чоловіка.
— Ой, вже й князя, — засміялась Оксана Іванівна. — Не забувай, що тобі вже 35, і це, можна сказати, останній шанс.
Соломії було неприємно чути «останній шанс». Але вона не сперечалась — знала, як матір переживає за її долю. Час минав, а черги залицяльників не було. Ось Оксана Іванівна й боялась, що донька так і залишиться самотньою, без онуків.
Весілля мало відбутися через два тижні. Усе вже було готово: банкет у найкращому ресторані Києва, запрошені гості, підібрані наряди. Хіба що Соломія ще вагалась з вибором сукні й мала йти на примірку.
Раптом у двері подзвонили, і Оксана Іванівна з радісним: «Віталік прийшов!» побігла відчиняти.
— Добрий день, Оксано Іванівно! Добрий день, Соломійко! — привітався Віталік. — Я, як завжди, не з порожніми руками. Вам, мамо, коробку шоколадних цукерок приніс, а Соломії — букет.
— Ну що ви, не треба було, — розтанула Оксана Іванівна. — Я досі не можу зрозуміти, як моя донька знайшла такого чудового чоловіка! Здається, у вас і вад нема! Заходьте, Соломія вас чекає.
Соломія знайома з Віталіком лише півроку. Вона й сама дивувалась, чому він обрав саме її: Віталік працював у міській раді, а вона була звичайною вчителькою музики. Він одразу дав зрозуміти, що шукає серйозні стосунки.
Віталік був надійним, стабільним, як казала Оксана Іванівна, «правильним» чоловіком. Він був старший лише на п’ять років, але Соломії часто хотілося звертатись до нього по-батьківськи: Віталій Олегович.
— Соломіє, ось тобі троянди. Бачиш, я про тебе пам’ятаю, — сказав Віталік трохи зверхньо. — Ти перевірила, чи все готове до весілля?
— Дякую за квіти. Здається, усе гаразд. Залишилось лише сукню обрати й туфлі купити.
— Дивись, у день весілля ти маєш виглядати ідеально, щоб сподобатись моїм родичам, — суворо додав він. — Грошей не шкодуй, якщо щось потрібно — купуй.
І, діставши з гаманця купюри, поклав їх на комод:
— Ось, на весільні витрати. До речі, на днях зайди до моєї мами. Вона дасть тобі рецепти моїх улюблених страв. Не хочу, щоб наш шлюб почався з сварки, тож прошу взяти у неї кілька уроків господарювання.
— Віталю, ти забув, що мені 35? — усміхнулась Соломія. — Зазвичай до цього віку жінки вміють господарювати. Та й зараз у нас такий романтичний період — давай не думати про горщики.
— Ні, Соломійко, тобі варто поучитись у моєї мами. У неї завжди ідеальна чистота, а готує вона чудово. Буде неприємно, якщо після весілля вона завітає й почне тебе критикувати.
Соломія пообіцСоломія пообіцяла відвідати його матір, але в душі вже знала – цей шлюб не принесе їй щастя, і вона знову почувається самотньою серед усіх цих планів та очікувань.