**Щоденник Оксани**
Сьогодні вийшла з таксі й чекала, поки маленька Марійка вилізе з авто.
— Дякую, — кивнула водію, взяла доньку за руку, і вони повільно пішли до під’їзду. Біля низького порогу на лавочці сиділи дві похилі жінки.
— Добрий день, — привіталася Оксана.
— Доброго здоров’я, — відповіла одна. — До кого ж такі красуні в гості?
Оксана лише посміхнулася. Відчинила кодовим замком і зайшла з донькою всередину. Тільки двері зачинилися, як одна з сусідок голосно сказала, що півгодини тому бачила, як двоє молодих чоловіків заносили до під’їзду якісь коробки.
— Нові мешканці у квартиру над тобою заселяються. Так що, Наталко, безсонні ночі тобі забезпечені, — додала друга.
— Та кому вони потрібні? Тільки спробують шуміти — зараз же подам на них скаргу. Хай знають…
Далі Оксана вже не слухала. Підійшла до ліфта, він якраз був на першому поверсі, і вони з Марійкою піднялися на п’ятий.
Двері у квартиру були напіввідчинені. Чоловіки сиділи на кухні й пили чай.
— О, Оксана приїхала. А ми тут трохи почаювалися. Вибач, як у себе, — сказав один.
Оксана потягнулася до сумки за гаманцем.
— Оксанко, не сором. Дружньо ж допоміг. Може, дарма ти пішла від Василя? Помирилася б. А як житимеш із донькою без роботи? — Чоловік підморгнув Марійці, та й та засміялася.
— Якось проживемо. Подам на розлучення, будуть аліменти, декретні. До Василя не повернуся. Так йому й скажи.
— Гаразд. Але якщо що — дзвони. Постараюся допомогти. Ну, облаштовуйся, а ми підемо, — сказав Максим.
Вони пішли. Оксана глянула на коробки посеред кімнати й зідхнула.
— Ну що, допоможеш мамі речі розбирати?
— Ні. Я пограюся, — відповіла Марійка.
— Добре. Тільки не кричи й не товчися, а то нас виженуть, — попередила доньку.
Дівчинка слухняно кивнула.
Оксана відкрила коробку іграшок, і Марійка відразу дістала плюшевого ведмедика. А вона сама почала складати одяг у шафу.
Квартира однокімнатна, невелика. Але куди їм більше? Меблі гарні, ремонт зроблений, чисто. Нічого. Якщо не купувати зайвого, якщо економити — вони впораються.
Потім Оксана зварила макарони й сосиски, привезені з собою. Вимила підлогу й уклала Марійку спати, розклавши диван. Очі самі змикалися, але донька не хотіла засинати без казки. Довелося читати. Коли та нарешті заснула, Оксана впала на подушку й закрила очі. І одразу ж згадала слова чоловіка:
«Ти ще приповзеш до мене на колінах, а я ще подумаю, чи брати тебе назад…» Очі наповнилися сльозами, і сон утік.
Оксана встала й пішла на кухню. Світло не вмикала, стояла біля вікна й дивилася на неОксана подивилася на перші промені сонця за вікном і згадала, що тепер у неї є Марійка, а отже — і надія на краще.