– Представляєш, Мар’яна сьогодні дзвонила… Знову той Олег гуляти пішов, – промовила Оксана, коли по телевізору раптом почалася реклама, перебивши серіал на другому каналі.
Вона глянула на чоловіка. Той напівлежав, спершись на підвищену подушку, і цікавився рекламою з таким виглядом, ніби там показували щось надзвичайно важливе.
– Віть, ти мене чуєш? Олег знову закрутив роман, – повторила вона, коли чоловік мовчав.
– Чую. А тобі що? – відповів він, навіть не повернувши голови.
– Як то що? Мар’яна ж моя подруга! Я за неї переживаю. Олег тобі нічого не розповідав? – поцікавилася Оксана, вдивляючись у профіль чоловіка.
– Він мені не звітується. Та й давно не бачив його. А твоя подруга, чесно кажучи, істерічка. Я б теж від такої тікав. І годі вже. Серіал продовжується.
– Ось як? Це він тобі сказав? Значить, Мар’яна винна? У вас, мужиків, завжди жінка винен, аби тільки себе виправдати. А хто її зробив істерічкою? Всю життя гуляє! – Оксана стиснула губи, а чоловік напружено дивився в екран.
– Слухай, я тебе теж часто лаю. Скільки разів казала, щоб ноги біля дверей витирав? Весь пісок по хаті розносиш. Ванну після себе ніколи не миєш… То що, я теж істерічка? Може, і ти за компанію гуляєш? – Оксана вп’ялилася в нього очима.
– Ну все, почалося. Дістала і мене. – Віктор скинув ковдру і підвівся з ліжка. – Додивлюся на кухні.
– Мені просто подругу шкода, – кинула йому вслід Оксана.
– У них же така любов була! Він до неї на другий поверх по слизу ліз із квітами. І що вам, мужиків не вистачає? – крикнула вона у бік кухні.
– Поки додому бігаєш, то нас і сонечками, і зайчиками кличеш. А як тільки коханку заведеш, одразу ж ми стаємо істерічками, – вголос міркувала Оксана, немов чоловік міг її почути. – Скільки разів Мар’яна його пробачала? Вперше на колінах стояв, божився, що більше ніколи… Дітей заради пробачила. Ні, мужик Олег непоганий, але всю душу з неї витягнув. Поки йому щось не відсохне, гулятиме… – Вона замовкла і прислухалася. З кухні не лунало жодного звуку.
*А може, і Віктор мені зраджує? Чого так зірвався? Зачепила за живе? Та ні, він ледачий. Олег хоча б за собою доглядає, у спортзал ходить. А в мого вже й живіт, і лисина проглядає…*
Але зерно сумніву вже дало паростки тривоги. Оксана навіть не дивилася на екран. Вона встала, всунула ноги в капці і пішла на кухню. Чоловік сидів на стільчику, курив і пускав дим у відчинене вікно. Потягнуло холодком, і Оксана здригнулася.
– Ти чого раптом закурив?
Віктор здригнувся, попіл всипався на стіл.
– Тьху, налякала. – Він здув попіл на підлогу. – Може, я теж переживаю. Ми ж з Олегом друзі.
– То поговорив би з ним. Перед дітьми йому не соромно? Який приклад синам подає? – Оксана взяла попільничку з підвіконня і поставила перед чоловіком.
– Та слухатиме він мене… Не лізу я з порадами. Це його життя, сам знає, що робить. – Віктор докурив, затушив цигарку і встав закрити віконце. – Пішли спати.
Він пройшов повз неї, не глянувши. Оксана похитала головою, вимкнула світло і теж пішла до ліжка. Чоловік вже лежав, відвернувшись. По телевізору йшов ефір з Віталієм Портниковим. Вона вимкнула його, лігла. Останні місяці вони засинали так – кожен у свою сторону.
Познайомилися ще студентами, не могли надихатися одне одним. Дружили, потім одружилися. Все було як у всіх: сварилися, мирилися, жили далі. Донька виросла, закінчила університет і поїхала до Києва. Про щастя Оксана не думала. А воно було. Друзі розлучалися, одружувалися знову. У кожного своя історія. А вони вже 27 років разом. Чверть століття.
Думки знову повернулися до Мар’яни. В ушах дзвенів її голос: «За що він так зі мною? Я ж усе для нього робила. Дітей народила. А тепер ні молодості, ні чоловіка…»
А на іншому боці ліжка Віктор лежав із відкритими очима, вдивляючись у пітьму і придушуючи зітхання.
Через два дні Віктор запізнився з роботи. Оксана не хвилювалася. Так вже бувало. Може, затримався в пробці, може, зустрів друга, може, роботу дописував. Вона могла з першого погляду визначити, чому він запізнився. Якщо приходив веселий і п’янесенький – значить, з друзями. Якщо похмурий – значить, на роботі клопіт.
Ось ключ у замку закрутився двічі. Вона чула, як він роздягався в передпокої – незвично тихо, без сопіння. Потім пройшов на кухню.
Коли зайшла, Віктор сидів за столом, притулившись до стіни спиною. Але виглядав не розслабленим, а ніби стисненою пружиною. Вона відчула його напругу. В грудях похололо. Тривога, як тієї ночі, прокинулаВіктор обняв її, і в цю мить Оксана зрозуміла, що пробачає – не тому, що слабка, а тому, що їхня історія варта ще одного шансу.