Моя крихітка
Катерина дуже любила свого сина, пишалася ним. Іноді їй навіть дивно було, що цей гарний двадцятичотирирічний чоловік — її власна дитина. Як швидко минув час! Невже він колись був маленьким? А тепер уже дорослий, має дівчину, можливо, скоро одружиться, буде своя родина… Вона гадала, що готова до цього, прийме будь-який його вибір, аби тільки син був щасливий.
І як же він схожий на неї…
***
Вона вийшла заміж ще в університеті — за коханням. Мати відмовляла.
— Куди поспішаєте? На стипендію жити збираєтесь? Невже рік не дочекаєтесь? Закінчили б навчання спочатку. А якщо діти? Катю, опам’ятайся, кохання від тебе не втече. Та й твій Сергій — ще той скарб…
Катерина не слухала і дратувалася. Як можна не розуміти, що без коханого жити неможливо! Звісно, вона наполігла на своєму. Одружились. Мамина знайома запропонувала молодим невеличку квартиру, що залишилась після її покійної матері. Грошей не брала — платіть комунальні, і досить. Звідки в студентів гроші?
Квартира старенька, без ремонту десятки років. Та все ж майже даром! Катерина вважала це удачею. Вона вимила приміщення, повісила чисті занавіски, що дала мати, накрила потертий диван своєю ковдрою. Жити можна.
Та розчарування в шлюбі та в чоловікові прийшло занадто швидко. І як важко було зізнатись, що мати, як завжди, виявилася правою. Уже через три місяці Катерина дивувалася: як вона могла так помилитися щодо Сергія? Невже була сліпою?
Гроші в нього не затримувалися. Тут же купував собі якусь річ або нові кросівки. Тусувався з друзями до пізньої ночі, а вранці не міг прокинутися на пари. Хіба його не хвилювало, що вони з дружиною будуть їсти? На які гроші куплятиме продукти?
Катерина терпіла, нічого не розповідала матері. Та й так усе відчувала. Допомагала дочці — давала грошей, приносила їжу.
Останнім часом Сергій дедалі частіше запрошував до себе друзів. Адже в нього ж є своя квартира! Завжди голодні студенти спустошували холодильник, з’їдали все, що приносила мати.
Одного разу Сергій прокинувся, відчинив холодильник і здивувався:
— А де все?
— Твої друзі вчора з’їли, не пам’ятаєш? — гірко усміхнулась Катерина.
— І деруни? — уточнив чоловік.
Їх під горілку навряд чи з’їли б.
— І котлети, і деруни, і макарони, навіть кетчуп і лимон. Усе, — розвела руками Катерина.
Чоловік закрив холодильник. Поснідав чаєм із засохлою скоринкою хліба, що завалялась у хлібниці.
Катерина не витримала і вилила йому всі свої думки. Якщо він не поважає її, свою дружину, яка щоразу миє гори посуду й підлогу, то хай би поважав хоча б маму. Вона купує їм продукти, готує, а він годує нею своїх друзів. Хоч один із них дав грошей? Приніс хоч буханець хліба? Адже більшість із них отримують від батьків гроші, картоплю, соління…
Чоловік вибачався, обіцяв, що більше так не буде. Та минув тиждень, настала п’ятниця — і друзі знову навалили, спустошивши холодильник, як голодна сарана.
— Годі, досить, більше не можу, — сказала Катерина, розуміючи, що ставить хрест на своєму шлюбі.
Друзі більше не з’являлися. Але тепер і Сергій десь пропадав разом із ними. А невдовзі й зовсім перестав ночувати вдома. Після чергової сварки, почувши, що вона нудна та йому надоїла своїми причепами, Катерина зібрала речі і повернулась до матері.
— Як так? Куди поділося кохання? — плакала вона на маминому плечі.
— Просто поспішили. Твій Сергій ще не нагулявся, — казала мати, гладячи дочку.
Повернувшись додому, Катерина дізналася, що вагітна. У сварках і переживаннях вона забувала приймати таблетки, пропускала дні. Мати переконувала зробити аборт, поки термін ще невеликий. Говорила — важко виховувати дитину самій.
Але Катерина знову не послухала. Чоловікові не сказала. Розлучилися швидко. Синка Остапка вона народила вже після закінчення університету. Послухавши матір, зробила тест на батьківство, щоб Сергій не заперечував, і подала на аліменти. Він не відмовлявся, платив, хоча сина ніколи не бачив і не цікавився ним.
А Катерина пестила сина, любила його, віддавала йому всю себе, всю свою нероздану любов. Ні про яких чоловіків і слухати не хотіла. Якщо рідний батько не захотів знати сина — хіба чужий чоловік його полюбить? Мати допомагала, але все частіше вони сварилися через небажання Катерини влаштувати особисте життя. Втрьох було тісно.
Несподівано пощастило з квартирою. Перед смертю мати Сергія записала помешкання на Катерину й онука. Мабуть, її мучив сумлінь за свого сина. Катерина хотіла відмовитися, але Сергій раптом сам наполіг, щоб вона переїхала туди з сином. Сказав, що все одно їде — коли повернеться, не знає.
Катерина переїхала від матері — і вони перестали сваритисяІ отож, коли нарешті вона зустріла того вдовця знову на прогулянці, Катерина зрозуміла, що життя дає їй ще один шанс бути щасливою — і цього разу вона не поспішатиме.