Таємнича картина
Марійка сиділа на задньому сидінні автомобіля, втупившись у вікно. Настрій був схожий на передсвятковий, ніби перед Різдвом або днем народження. Але вона народилася взимку, а зараз стояв серпень.
За кермом сидів суворий, грубий чоловік. Вона бачила лише його голений потилицю, що переходила в товсту шию. Ця потилиця здавалася їй неприємною, слизькою. Водій дивився прямо, навіть не повертаючи голови — ніби шия заважала. Дівчинка подумала, що він не людина, а бездушний механізм. Вона навіть привстала, щоб подивитися йому в обличчя.
— Сідай! — різко гримнув він, не обертаючись.
Марійка плюхнулася назад. Знову дивилася у вікно. Промелькали поля, ліси, села. Вони обігнали двох велосипедистів, чоловіка та підлітка, які кинули на неї погляд. Настрій знову піднявся. Вперше вона їхала до іншого міста, до бабусі та дідуся, яких ніколи не бачила.
— Ще далеко? — спитала вона.
— Ні, — відповіла мати з переднього сидіння.
— Чому ми раніше не їздили до них?
Мама пробурчала щось незрозуміле.
— А річка там є?
— Є. Усе там є. Годі питати. Приїдемо — побачиш. — В її голосі почулося роздратування.
Марійка замовкла. Останнім часом мати злівалася на все. Почалося це після того, як від них пішов тато. Взяв речі й пішов.
«Швидше б приїхати, — думала дівчинка. — Мабуть, ми їдемо на відпочинок, раз взяли стільки речей. Навіть мій шкільний ранець. Навіщо він у відпустці?» Питань було багато, але боялася їх висловлювати.
Вона відкинулася на сидіння і почала підспівувати. Тихенько тягнула одну ноту, потім іншу…
— Годі скиглити! — відрізала мати. Дівчинка змовкла.
Ось вони в’їхали у місто. АвтомобіМарійка вдихнула запах тротуарної кави, глянула на стареньку жінку біля стіни переходу — і раптом щось стиснуло її в грудях, немов таємнича сила з картини, яку колись забрала мати, нагадала, що життя, навіть найщасливіше, завжди тримає в собі невимовну гіркоту втрат.