Щоденник.
Цього ранку в мене було передчуття, що щось станеться. Хоча все вже сталося. І кохання, і сім’я, а тепер я сама. Чоловік, з яким ми прожили разом тридцять шість років, помер два роки тому. Син має свою родину, двоє дітей, усі живі й здорові. Мабуть, просто передчуття свята, — зрозуміла я. Завтра 8 Березня.
І тут згадала чоловіка. Нема кому подарувати мімоз чи тюльпани. Хоч, що це я? А Сашко, син? Обов’язково завітає й привітає.
Колись у нас була дача. Так, зовсім маленький будиночок на шести сотках. Батьки купили її після кризи минулих років. Поки працювала, приїжджала туди у відпустку або на вихідні. А коли пішла на пенсію, то влітку жила там майже постійно, заїжджаючи до міста лише помитися й закупити продукти.
Того року літо виявилося сухе й спекотне. Щодня доводилося поливати грядки. Чоловік приїхав, як завжди, після роботи у п’ятницю. Я відразу помітила його блідість.
“Усе гаразд, просто душно”, — відмахнувся він.
“Відпочинь, я сама все зроблю, — сказала я. — Посиди в затінку на лавочці”.
Він сів, спирою до прогрітої сонцем стіни, дивився, як я поливаю город з шланга. Коли я підійшла до нього, одразу зрозуміла — щось не так. Ніби дрімав. Але коли торкнулася його за плече, він перекинувся на бік. Помер уві сні на лавці.
Дачу я восени продала. Не могла більше туди їздити. Усе здавалося, що бачу його, як він сидить на лавці. Син підтримав.
“Давно треба було позбутися. Нащо мучитися, якщо все можна купити в магазині цілий рік”.
Він із родиною їздив у відпустку на море. Гроші за дачу я віддала синові. У нього двоє дітей, йому потрібніше. А мені на пенсії вистачає. Хотіла знову піти працювати, але син відмовив.
“Зароблятимете копійки, а нервів витратите на троєчку”, — сказав він.
Так завжди говорив його батько.
“Щоб зараз працювати вчителем, потрібні залізні нерви. Якщо сумуєш за уроками — займайся з онуками. У тебе є я. Як що — допоможу”.
Так я й жила сама. Звісно, чоловічих рук не вистачало. Але син викликав майстрів, якщо щось ламалося чи кран починав капати.
Останні роки ми з чоловіком жили дружно. А в молодості було всяке. Сварилися так, що мало не розлучилися. Він гуляв обережно. Але жінки завжди відчувають. Одного разу я не витримала, вилила йому все і вказала на двері. Ще й заразу принесе додому.
Чоловік зібрав валізу, присіЧоловік зібрав валізу, присів на дорожку на диван, і саме тоді Сашко прийшов зі школи — йому було тринадцять, і він одразу зрозумів, що відбувається.