Того літа на річці…
Родина у Софійки була дружня. Коли вона закінчувала третій клас, у них народилася сестричка Соломія. Роль старшої сестри та маминої помічниці дуже подобалася Софійці. Вона із задоволенням гуляла з коляскою, поки мама готувала обід чи прибирала в хаті.
Коли Соломія підросла, у дитсадок її не брали — групи були переповнені, а виховательок не вистачало. Ніхто не хотів працювати з дітьми за копійки. Завідувачка пообіцяла взяти Соломію, якщо мама влаштується до них на роботу. Мама, звісно, погодилася, хоч і втрачала в зарплаті порівняно з попередньою роботою.
Соломія народилася слабкою та часто хворіла. Над неї весь час тремтіли. У садку вона була під маминим наглядом. Після школи Софійка часто забігала до мами на роботу. Не всі діти люблять запеканку чи кисель, а ось Софійка їх обожнювала. Мама залишала їй порції, від яких відмовлялися інші діти, і вона відривалася на повну.
Наївшись смачної запеканки, вона забирала Соломію додому й до приходу мами сиділа з сестрою. Соломію вона любила. Потім сестра підросла і стала неймовірно впертою.
Соломії було чотири роки, коли загинув батько. Літо видалося спекотним. Третій тиждень температура не опускалася нижче тридцяти двох градусів. У вихідні люди тікали з душного міста на дачі чи до річки.
Батьки взяли із собою воду, їжу на перекус і зранку поїхали з дітьми за місто. Біля річки вже повно було народу — яблуку нема де впасти. Від спеки рятувалися у прогрітій сонцем воді. Біля берега вода булькотіла від дітей різного віку та дорослих, що за ними наглядали. Соломія теж плескалася на мілині, а Софійка пильнувала, щоб її не штовхнули чи щоб вона сама не пішла на глибину.
Коли тато з розбігу кинувся у воду, піднявши хвилю бризок, Софійка подумала, що він просто вирішив поплавати. Він швидко віддалявся від берега. І тоді вона помітила посеред річки двох підлітків.
Спершу їй здалося, що вони бавляться. Вона навіть подумала, як батьки дозволили їм заплисти так далеко. Річка була досить широка. Навіть дорослому чоловікові було б важко переплисти її, та й ніхто цього не робив. А тут підлітки допливли до середини.
Один постійно зникав під водою, а другий пірнав за ним. Коли вона побачила, що тато плив до них, тільки тоді здогадалася, що вони не граються, а тонуть. Точніше, тонув один, а другий намагався його тримати на поверхні.
Навкруги всі плескалися, бавилися, і ніхто не помічав, що відбувається на середині річки. Софійка напружено стежила за татом і підлітками, забувши про Соломію, що плюндрувалася біля її ніг.
Тато доплив до хлопців і одразу ж пірнув, витягнув одного на поверхню й поплив із ним до берега. Він плив повільно, тому що греб однією рукою, а другою тримав хлопця, щоб він не пішов під воду. Другий підліток теж втомився, він чіплявся за тата, заважаючи йому.
— Він же його втопить! — гукнула Софійка.
На її крик звернули увагу двоє чоловіків. Вони глянули у той бік, де вона показувала, зрозуміли все й кинулися на допомогу. Багато людей на березі теж почали дивитися, що трапилося.
Мужчини взяли підлітків на себе. Софійка радісно замахала руками. Але незабаром вона зрозуміла, що не бачить тата. Вона вдивлялася аж до болю в очах, але його не було видно.
— Тату! Тату! — закричала вона.
На крик підбігла мама.
— Там… — Софійка показала рукою на середину річки. Від жаху вона не могла говорити. — Тата нема!
Мама схопила Соломію на руки й почала вдивлятися у воду, шукаючи чоловіка. Іноді їй здавалося, що вона його бачить, і вона говорила доньці: «Ось же він!» Але Софійка мотала головою й показувала на середину річки. Тим часом чоловіки допливли з підлітками до берега, залишили їх і кинулися рятувати тата.
Коли його витягли з води, він уже був мертвим. Мама відмовлялася вірити й їхати додому. Софійка заспокоювала ревучу Соломію.
Після похоронів мама ходила по хаті, як тінь, не звертаючи уваги на дівчат. Софійка відводила Соломію до садочка, а сама бігла до школи. Потім забирала сестру. Та не хотіла йти з Софійкою, скулила, що її має забрати мама.
— Мама хвора, — говорила Софійка.
— Тоді хай мене забере тато, — хлипала Соломія.
Софійка приходила додому й знаходила маму в тому ж стані, у якому залишала — лежала на дивані, обернена до стіни.
Мама нічого не їла. Лякаючись за неї, Софійка пішла до сусідки й попросила допомоги. Після розмови мама встала, взялася за домашні справи. А за день вийшла на роботу, до радості Соломії.
Тепер вони жили втрьох. Спочатку грошей вистачало. З залізниці, де працював тато, виділили матеріальну допомогу. У родині були й заощадження. Допомагав дитсадок — мама носила додому заІ тепер, коли Софійка згадувала той літній день на річці, вона розуміла — життя йде далі, і треба бути сильною заради Глаші, як колись була сильною заради всіх них.