Дім для Соломії
Олексій завжди пишався старшим братом і з малку наслідував його. За столом їв те саме, що й Дмитро, навіть якщо це було некохане. Якщо брат вибігав надвір без шапки, Олексій тепер скидав свою. Мати звеліть старшому вдягнутися, а то ж молодший застудиться.
Різниця між ними була шість років, але для Олексія це мало бути ціле життя. Чому вона не народила його хоча б на пару років раніше? Дмитро йшов гуляти з друзями, а молодшого брата не брав.
— Я тобі не нянька. Хлопці сміятимуться, — снисхільно казав він.
Олексій починав ревіти.
— Годі! А то більше не буду малювати з тобою.
І він миттєво замовкав, наче його вимкнули.
Дмитро добре малював. Олексій із захопленням спостерігав, як олівець швидко бігає по паперу, пробував те саме, але виходили незграбні палички. Тоді брат сідав поруч і терпляче пояснював, як тримати олівець, з якою силою тиснути. Вони сиділи поряд, і для Олексія це були найщасливіші хвилини, які він берег.
Звичайно, вони сварились і навіть бились. Олексію діставалось від старшого. Від безсилля він мстив: ховав олівці, малював вуса на портретах у альбомі. Дмитро давав йому ляпаса і кликав коротунцем, що Олексій ненавидів.
Одного разу Дмитро взяв брата з собою до парку, де тусувались хлопці з сусідніх будинків. Вони ховались за кущами і курили.
— Батькам скажеш — ноги повідкручую, — пригрозив Дмитро, спльовуючи крізь зуби.
І Олексій не сумнівався. Навіть коли Дмитро був жорстоким, він ніколи не скаржився.
У школі знали, що Олексій — брат Дмитра, і не чіпали його. Дмитро не був хуліганом, але його боялись. Він займався боротьбою, бився до крові. Мало хто міг зрівнятись.
Олексій упросив мати віддати його до тієї ж секції, але, як і з малюванням, нічого не виходило. Він не любив битись. Незабаром кинув, змирившись із поразкою перед братом. Перестав намагатись бути схожим на нього і заглибився в навчання. І тут він був на голову вище.
Дмитро добре махав кулаками, але вчився посередньо. Після школи вступив до політехнічного на будівельний. У його малюнках все частіше з’являвся один і той самий жіночий образ. Нічого особливого, як вважав Олексій.
Тепер у Дмитра було своє студентське життя, де не було місця школяреві Олексію. Додому він повертався пізно, задумливий і мовчазний.
Одного разу Олексій знайшов у зошиті брата аркуш із віршем. Одразу зрозумів, кому присвячено твір — дівчині з малюнків.
Якось у розмові він обмовився, що брат міг би знайти собі красуню.
— Малювати треба таких, як Марта Шевченко. Вона найкраща у класі. Та й у всій школі. Ось кого варто малювати, кому присвячувати вірші. — І процитував рядок з поеми брата.
Олексій навіть не зрозумів, що сталося. Прийшов до тями на підлозі. Щока палала, немов до неї приклали розпечений прут.
— Що це в тебе? Знову бився? — Мати за вечерею прискіпливо подивилась на молодшого.
Дмитро зневажливо хмикнув і, ніби нічого не сталося, продовжив їсти макарони по-флотськи.
— Посковзнувся, впав, щокою об лід, — промовив Олексій крізь зуби. Боліло говорити.
Мати суворо глянула на старшого. Той лише знизав плечима. Вона дістала з холодильника заморожене м’ясо, обгорнула рушником і піднесла Олексію.
— Приклади до щоки.
На п’ятому курсі Дмитро оголосив, що одружується і в неділю приведе наречену додому.
— Ха, жених! — хмикнув Олексій.
— А тобі щось не подобається? — Дмитро загрозливо подивився на брата.
І Олексій зрозумів — краще не глузувати, бо знову отримає по щелепі. Після першого разу довго відходив.
— Ні, я просто радий. Ви ж не з нами житимете? Значить, кімната цілком моя. Чудово! Нарешті не чутиме твойого хропіння. Сподіваюсь, ти не передумаєш.
Дмитро розсміявся, похлопав брата по плечу.
— Не передумаю. Пощастило тобі, братику.
Соломія виявилась милою дівчиною з ясними, як мед, очима, курячим носиком і темно-русими кучерями. Від неї віяло вітром з поля.
Вона міцно тримала Дмитра за руку і сміливо відповідала на запитання батьків. Було видно — закохана по вуха. Олексій ревнував. Адже для нього Дмитро бувПройшло кілька років, і якось весняного ранку Олексій прокинувся від сміху Соломії, яка грала з донькою в садку, де колись Дмитро мріяв посадити яблуні – тепер вони рясніли білими квітами, немов виконуючи обіцянку, яку старший брат не встиг здійснити сам.