Дім для Оксани
Олекса завжди пишався старшим братом і змалку наслідував його. За столом їв те саме, що й Дмитро, навіть якщо це була ненависна гречка. Якщо брат вибігав у двір без шапки, Олекса миттєво скидав свою. Мама одразу лаяла старшого: «Одягайся, а то ж Олесь застудиться!»
Різниця у шість років для Олекси була цілим життям. Чому б його не народити хоча б на три роки раніше? Дмитро йшов гуляти з друзями, а молодшого не брав.
«Я тобі не нянька. Зі мною пацання сміятимуться», — глузливо говорив він.
Олекса починав ревіти.
«Годі! Інакше більше не малюватиму з тобою».
І Олекса миттєво замовкав, ніби хтось вимкнув його.
Дмитро малював чудово. Олекса, зачарований, дивився, як олівець швидко бігає по паперу, пробував те саме — але виходили каракулі. Тоді брат сідав поруч і терпляче пояснював, як тримати олівець, з якою силою натискати. Вони сиділи плече до плеча, і для Олекси це були найщасливіші хвилини, які він берег як скарб.
Звісно, брати сварились і навіть бились. Олексі діставалось від старшого. У відчаї він мстив: ховав олівці, малював вуса на портретах у альбомі. Дмитро давав йому ляпаса і кликав «коротунцем» та «цуценям», що Олекса ненавидів.
Одного разу Дмитро взяв брата в парк, де тусувались хлопці з сусідніх дворів. Вони ховались за кущами і курили.
«Батькам розповіси — ноги відіб’ю», — пригрозив Дмитро, спльовуючи крізь зуби.
І Олекса не сумнівався, що так і буде. Навіть коли брат був жорстоким, він ніколи не скаржився.
У школі знали, що Олекса — брат Дмитра, і не чіпали його. Дмитро не був хуліганом, але його боялись. Він займався боротьбою, бився до крові. Мало хто міг з ним зрівнятись.
Олекса умовив маму віддати його в ту саму секцію, але, як і з малюванням, нічого не виходило. Він не любив битись. Незабаром кинув тренування, остаточно визнавши поразку перед братом. Перестав намагатися йому наслідувати і заглибився в навчання. І саме тут виявився на голову вище.
Дмитро вправно махав кулаками, але вчився посередньо. Після школи вступив до політехнічного університету на будівельний факультет. У його малюнках дедалі частіше з’являвся один і той самий жіночий образ. Нічого особливого, на думку Олекси.
Тепер у Дмитра було своє студентське життя, де не було місця школяреві Олесі. Додому він приходив пізно, задумливий і мовчазний.
Якось Олекса випадково знайшов у зошиті брата аркуш із віршами. Одразу зрозумів, кому вони присвячені — дівчині з малюнків.
У розмові він збрехав, що брат міг би знайти собі красуню.
«Малювати треба таких, як Софійка Захарчук. Вона найкрасивіша у класі. Та й у школі теж. Ось кому варто присвячувати вірші». І процитував рядок з поезії брата.
Олекса навіть не зрозумів, що трапилось. Очутився на підлозі. Щока палала, ніби до неї приклали розпечений цвях.
«Що з тобою? Знову бився?» — мама за вечерею суворо подивилась на молодшого.
Дмитро зневажливо хмикнув і, ніби нічого не сталося, продовжив жувати макарони по-флотськи.
«Підсковзнувся і впав, щокою в калюжу», — пробурчав Олекса. Говорити було боляче.
Мама глянула на старшого. Той лише знизав плечима. Вона дістала з холодильника заморожену котлету, загорнула в рушник і подала Олесі.
«Тримай на щокі».
На п’ятому курсі Дмитро оголосив, що одружується і в вихідні приведе наречену додому.
«Ха, жених!» — хмикнув Олекса.
«Тобі щось не подобається?» — Дмитро поглянув на брата так, що той одразу згадав удар у щелепу.
«Та ні, я просто радий. Ви ж не з нами житимете? Значить, кімната цілком моя. Нарешті не чути твого хропіння. Сподіваюсь, ти не передумаєш».
Дмитро посміхнувся, похлопав Олексу по плечу.
«Не передумаю. Пощастило тобі, братику».
Оксана виявилась милою дівчиною з ясним поглядом світло-каріх очей, куцим носиком і темно-русими кучерями. Від неї віяло свіжістю.
Вона міцно тримала Дмитра за руку і сміливо відповідала на питання батьків. Було видно, що вона закохана по вуха. Олекса ревнував. Адже для нього Дмитро був найкращим братом. А ця Оксана…
За столом Олекса нишком розглядав дівчину. І вона йому все більше подобалась.
«Не треба так дивитись на наречену брата», — сказала мама, коли Дмитро пішов провожати Оксану.
«Та кому вона потрібна. Я знайду собі кращу», — зневажливо кинув Олекса.
Після весілля Дмитро переїхав до Оксани та її мами. Додому забегав рідко. Він одразу став дорослішим. Закінчивши університет, влаштувався у велику будівельну компанію. Через рік у них народився син. У маленькій квартирі стало тісно, і Дмитро почав будувати дім. Сам проєктував, сам будував. Допомагали друзі. Батько підтримував старшого сина грошима.
Через кілька років Олекса стояв на порозі свого дому, тримаючи на руках новонароджену доньку, а Оксана сміялася, коли маленький Максим з запалом розповідав, як буде найкращим старшим братом.