Ключі від своєї квартири я забираю. Ти більше ні копійки не отримаєш від мене, мамо…
Віра познайомилася з Олегом на вулиці. Вона поспішала до спортивного клубу, але світлофор ніяк не хотів перемикатися. Віра озирнулася навколо. Між машинами утворився проміжок, і вона вирішила, що встигне перебігти. Вона кинулася на другий бік дороги.
У цей момент із-за повороту вискочив автомобіль. Його водій теж поспішав. Загорівся жовтий, і він додав газу. Здавалося, машина та жінка, що бігла їй напереріз, неминуче зіштовхнуться. Але водій встиг гальмувати та вивернути кермо. За щасливого випадку ніхто не постраждав. Загорівся червоний, і потік машин зупинився.
Від гуркоту гальм Віра завмерла на місці, закривши очі та чекаючи удару. Але замість нього почула крик водія, який вискочив із машини.
— Тобі що, жити набридло? На себе плюєш, то хоч про інших подумала б! Навіщо під колеса кидаєшся? Хвилину почекати не могла?..
Віра розплющила очі й побачила перед собою чоловіка років сорока з перекривленим від люті обличчям.
— Бога ради, пробачте, — Віра схрестила руки, ніби в молитві. — Мій син на змаганнях, він би образився, якби я не встигла… Він так готувався… Я вже запізнилася. Начальник не відпустив раніше. Кожна хвилина дорога, — защебетала Віра, а раптом зупинилася.
Водій уважно слухав її. Переставши кричати, він став досить привабливим чоловіком. Віра зніяковіла.
Світлофор знову переключився, і машини рушили. Чоловік підхопив Віру та відтягнув на тротуар.
— До спортивного клубу поспішали? — спитав він вже спокійніше.
— Так… А ви звідки знаєте? — оговталася від шоку Віра.
— Ви самі сказали, що на змагання. Сіди в машину, підвезу.
— Та ні, що ви… — почала заперечувати Віра.
— Сідай! — прикрикнув чоловік.
Віра поспішила до авто. За три хвилини вона стояла перед входом у клуб. Чоловік теж вийшов.
— Ой, я сама дійду, не треба… — залепетала Віра.
— Та я не за вами.
— Тату! — До чоловіка з криком кинулася підліток із рюкзаком.
Вони обнялися, потім сіли в машину. Віра, заворожена, дивилася на них. Нарешті, вона отямилася й метнулася до входу.
Отак вони з Олегом і познайомилися. Іногда з випадкової зустрічі й дорожнього пригоди народжується кохання.
Віра встигла побачити виступ сина. Вона увійшла в зал, коли оголосили їхній вихід із партнером. Він посів третє місце.
— Ну що, у кафе? Відзначимо перемогу? — спитала Віра, коли Артем вийшов із роздягальні.
— Я ж не переміг. Тільки третє місце, — буркнув він.
— “Тільки третє”, — передразнила Віра. — Ну ти даєш. Скільки хлопців змагалося? А перемогли лише троє, і ти серед них. Я пишаюся тобою. Наступного разу будеш першим. Хвилювався?
— Трохи. Поїдемо додому. Я втомився. Думав, ти не прийдеш.
Через три дні Віра знову побачила Олега біля клубу.
— Ви? Знов за донькою?
— Мене Олегом звуть. Ні. У неї заняття дві години тому закінчилися. Я вас чекав. — Він на мить запнувся. — Хотів дізнатися, як син. Встигли?
— Так, дякую вам. Він третє місце взяв.
— Чудово! Значить, не дарма ви життям ризикували. — Вони разом розсміялися.
До них підійшов хлопчик.
— Ваш син? — спитав Олег.
— Так, Артем. А це Олег…
— Без по батькові. Просто Олег. — Чоловік простягнув руку.
Артем подав свою, і Олег міцно стиснув її. Коли вони зупинилися біля будинку, Олег запропонував у вихідні піти на змагання дорослих спортсменів.
— Правда? Мам, підемо! — зрадів Артем.
— Отже, домовилися? — Олег із надією подивився на Віру.
— Я не фанат боротьби, — пожала плечима Віра.
— Ось моя візитка. Занесіть номер, щоб бачили, хто дзвонить.
— У мене немає візиток. — Віра дістала телефон, набрала номер.
— Дякую, збережу, — скинув дзвінок Олег.
— Хто це, мам? — спитав Артем, коли вони піднімалися сходами.
— Пам’ятаєш, я запізнилася на твої змагання? Він мене підвіз, правда, спочатку ледь не збив, — відповіла Віра.
— Ти про це не розповідала.
— Та ж не збив! Зате я встигла і бачила твою перемогу, — весело сказала Віра.
Вони з Олегом почали зустрічатися. Тепер Віра частіше затримувалася після роботи, а в дні тренувань вони разом зустрічали Артема.
— Мам, він що, закохався в тебе? — якось спитав хлопчик.
— А що, в мене не можна? Я стара чи некрасива?
— Ні. Навіть дуже гарна.
— Добре, що ти це розумієш. Мені тридцять два. Для тебе я мама, а для інших — гарна жінка. Тобі це не подобається?
— Ні. Він тобі теж подобається?
— Ну… Так, — Віра трохи почервоніла.
— А йогоЗ часом вони з Олегом одружилися, Артем знайшов у ньому справжнього батька, а Віра нарешті відчула, що щастя можливе навіть після всіх випробувань.