Я теж не хочу сваритися. Але коли ти, нарешті, приб’єш ту полицю?
У суботу після сніданку Настя почала прибирати квартиру. Олег сів на кухонний диванчик із ноутбуком. Його справа – винести сміття пізніше. Поки що він гортав стрічку новин у соцмережі.
Раптом висівло фото радісного Сашка, з яким вони разом вчилися в університеті. Під фото був напис: «Ура! Нарешті! Влаштувався! Завітайте на новосілля – подивимось разом!» Олег перейшов за посиланням і побачив знімки квартири, знятої з виграшних ракурсів.
Цю квартиру рік тому Сашко отримав у спадок від покійної бабусі. Ремонту там не робили років сорок, меблі старі, ще з радянських часів. Щоб там жити, треба було вкласти купу грошей, а в нього їх не було. Він хотів одразу продати її, щоб швидше купити щось краще.
Але дружина, Мар’яна, раптом заперечила. Квартира убита, але в історичному центрі Києва. Вона запропонувала на вже накопичені гроші зробити якісний ремонт і продати її значно дорожче. Тоді точно вистачить на дві кімнати, як вони і мріяли.
Майже рік пішов на ремонт. Але тепер квартиру не впізнати. Як розповідав Сашко, вони знайшли багато несподіваних можливостей для творчості: знесли перегородку між ванною та туалетом, розібрали стіну між кухнею і кімнатою, отримали велику вітальню. Простір вдало підкреслили вдало підібраними шпалерами, купили недорогу сучасну меблі у стилі мінімалізму. Вийшла не квартира, а цукерочка.
У коментарях люди не скупилися на захоплені відгуки. Всі вітали, хтось захоплювався, а хтось і заздрив. Але більшість висловлювали думку, що без професійного дизайнера тут не обійшлося.
«Ні, ми самі вивчали тему, дивилися в інтернеті, як виглядають сучасні інтер’єри. Але робили все самі, окрім демонтажу стін і заливання підлоги. Мар’яна придумувала дизайн, обирала шпалери», – переконував Сашко.
Олег привітав друга стримано. Заздрив, звісно. Вони з Настею жили в однокімнатній. Знайомий батька поїхав до сина в Канаду після смерті дружини. Продавати квартиру поки не хотів – раптом не приживеться. Тому дозволив Олегові з Настею жити там безкоштовно, але з умовою – нічого не перероблювати. Теж непогано – одружилися, і одразу є де жити.
Олег колись на першому курсі залицявся до Мар’яни. Але вона обрала Сашка. Щасливчику пощастило. У Мар’яни завжди було відчуття стилю – навіть прості речі на ній виглядали елегантно. Навіть Олег, далекий від моди, це розумів.
Звісно, Сашко робив брудну роботу, а ідеї належали Мар’яні. Але вийшло чудово. Олег окинув поглядом свою кухню. Нічого особливого, звичайна, нуднувата. І вона йому подобалася… поки він не побачив квартиру Сашка.
«Ну й ну, Сашко!» Олег схопив ноутбук і метнувся в кімнату, зовсім забувши, що під час прибирання Настю краще не турбувати. Нехай спершу випустить пар, заспокоїться…
Настя стояла навшпиньки, витягнувшись, і обережно витирала пил з навісної полиці. Олег із задоволенням помітив, що у дружини фігура – просто заглядіння. Але раптом захиталася сама полиця. Шурупи розболталися, і тепер вона трималася на чесному слові. Книги лежали купою на підлозі.
Він хотів непомітно піти, але Настя обернулася, здуваючи з обличчя пасмо волосся.
– Що стоїш? Краще б полицю прибив.
– Хотів показати… Дивись, який Сашко з Мар’яною ремонт зробили у бабусиній квартирі. Я б теж не відмовився від такого житла… – він замовк, побачивши вираз її обличчя.
– Покажи, – попросила Настя.
– Ось, дивись, – Олег із задоволенням розвернув ноутбук. – Правда класно? Там взагалі руїна була. Сашко хотів одразу продати… – він намагався говорити без заздрощів.
– Так. Молодці, – сухо відповіла Настя і подивилася на нього.
– Що? У мене бабуся молода й поки що не збирається вмирати. Та й невідомо, кому квартиру заповість – онуків у неї двоє.
– Нехай живе бабуся. Він пише, що сам все зробив. Мар’яна тільки ідеї підкидала.
– Ну так.
– Не допетрюєш? Я тобі скільки разів казала, щоб полицю закріпив?! Книги вже місяць на підлозі лежать, пиляться, жовтіють. Ми рік у цій квартирі живемо, де щодня щось сиплеться. Мені що, з вулиці мужика шукати, щоб полицю прибив? Не соромно? Для Мар’яни, мабуть, не тільки ремонт, а й дім би збудував, так?
– Ну, почалося, – зітхнув Олег. – Зараз усе в інтернеті, а ти все паперові книги купуєш, – буркнув він, закрив ноутбук і рішуче пішов на кухню.
– Стій. – Настя пішла за ним. – Коли мова заходить про полицю, ти раптом стаєш сліпим і глухим. Я ж не лізу до тебе, що ти всі шафи забив дисками з музикою. Я не проти твоєї колекції. Але навіщо її збирати, коли в інтернеті все є? Вмикай і слухаОлег глянув на жінку, яка його так шалено дратувала, і раптом усміхнувся – адже без цих дурниць життя було б нудним, а тепер у них є ще один смішний спогад, про який вони обов’язково згадають через роки за чашкою вечірньої кави.