От цього мені тільки бракувало…
Марічка жила сама. Дітей у неї з чоловіком так і не було. Спочатку сподівалися, намагалися, потім вирішили взяти дитину з дитбудинку. Вона вирішила, а чоловіка це мало хвилювало. Йому все було нормально. Мабуть, Марічка занадто довго готувалася до такого кроку, тягнула, міркувала, а час ішов, і після сорока вона сама відмовилася від цієї ідеї. Злякалася, якщо чесно.
Чоловік жив туризмом — походами з рюкзаками, намети, пісні біля багаття. Треба сказати, він гарно грав на гітарі. Компанійський, любив тусовки, веселощі.
У молодості Марічці теж подобалося таке життя. Але з віком вона почала втомлюватися. Набридло кожні вихідні мандрувати на своїх двох, повертатися в неділю ввечері, вмитися й у понедельок йти на роботу — з кусаними комарами руками, обвітреним обличчям, недоглянутими нігтями. Хотілося виспатися у вихідні, прийняти гарячий душ, а не митися в холодній річці чи брудному ставку. Скористатися зручним туалетом, а не підставляти оголені сідниці під комарів.
Від вражень теж можна втомитися, якщо їх забагато. Почало часті накатувати на спину, боліли суглоби. І вона перестала ходити з чоловіком у походи.
Він теж пару разів пропустив — на підтримку. Але вона бачила, що йому нудно, не сидиться на одному місці. Тож вона попросила його йти без неї. Він радо погодився.
— Навіщо ти відпустила чоловіка самого? Пам’ятаєш мої слова — якась його забере. Нічого, з часом б заспокоївся, — лаяла її подруга.
— У молодості не забрала, зараз навряд чи.
— Даремно ти так. Чоловік — не жінка, у будь-якому віці нарасхват, — похитала головою подруга.
— І що? Пропонуєш йти з ним, щоб не зрадив? Через біль? Та ну. Якщо захоче — зрадить і вдома. Для цього не треба йти в похід. До того ж у нас своя компанія.
— Ну-ну, — сказала подруга.
Більше чоловік Марічку з собою не кликав. Ходив сам. Якось непомітно вони почали віддалятися. Не стало спільних тем, спогадів. Але нічого дивного вона за ним не помічала.
Але одного разу він повернувся задумливий, розгублений.
— Розкажи, куди ходили цього разу? — спитала вона, підігріваючи борщ.
— Старим шляхом, ти там була. З нами новенькі.
— А фото? Покажеш, що наВ трубці почувся сміх, і раптом вона усвідомила, що знову готова його пробачити — адже життя занадто коротке, щоб тримати злість.