Світанок уже розфарбовував край неба рожевим, ось-ось зійде сонце. У купе всі спали, лише Ярему не спалося, лише він спостерігав за народженням нового дня. Він лежав на верхній полиці й дивився у вікно. Чим далі, тим частіше миготіли села, станції з пустими перонами. Невже скоро він буде вдома?
Двері купе трішки відчинилися, увійшла провідниця.
“Через півгодини ваша станція. Зупинка дві хвилини”, — промовила вона й зачинила двері.
Ярем чув, як вона будила когось у сусідньому купе. Він знову повернувся до вікна, але чарівність світанку вже розвіялась. Він сів, легко зістрибнув униз. Чоловік на нижній полиці важко зітхнув і відвернувся до стінки.
Ярема взяв рушник і вийшов у коридор. У більшості купе двері були трішки відчинені, було спекотно. Деякі пасажири також прокидалися.
Туалет був зайнятий. Він відвернувся до вікна. Чотири роки він не був вдома. Його не чекають, бо не знають, що він приїде. Вирішив зробити сюрприз. А тепер подумав, що даремно. Сам знервувався, не спав усю ніч. А що буде з матір’ю, коли побачить його на порозі?
Після смерті батька у неї часто підскакував тиск. Від радості, як і від горя, серце може здати. Треба було хоч братові Олегові подзвонити, попередити. Він би підготував матір.
Ярема повернувся до купе, вдягнувся, взяв рюкзак. Біля дверей озирнувся — чи не забув чого? Встав біля вікна в коридорі, чекаючи своєї станції.
Олег. Мати завжди називала його так. Після смерті батька він зайняв його місце в сім’ї. Звикла в усьому радитися з чоловіком, мати тепер радилася зі старшим сином. Вона пишалася розумним і серйозним первістком.
А Ярема завжди був Ярчиком, молодшим, бешкетником, жартівником. Йому здавалося, що мати любить Олега більше. А от батько більше любив Ярчика.
“У кого ти такий узявся?” — дивувалася мати, коли бачила у його щоденнику зауваження за поведінку.
“У сім’ї хтось має бути дурником. Як у казці. Чекай, прийде час, і ти мною теж пишатимешся”, — хизувався Ярчик.
Мати зітхала.
Олег закінчив школу із золотою медаллю, без проблем вступив до університету на економічний. Навчався відмінно, мати ним пишалася й ставила за приклад Ярчикові. А той любив грати у футбол, ходити в кіно й читати книжки про піратів, мріяв стати мандрівником.
Ярчика дратувало матчине захоплення старшим братом. Коли вона хвалила Олега, ставила його за приклад, Ярема назло робив усе навпаки. Він такий, який є, і не збирається наслідувати брата, хоч і визнавав його розум.
Коли Олег закінчив університет, Ярчик отримав атестат. Зовні вони були різні. Олег схожий на матір — білявий, блакитноокий, з пухкими губами. А в Ярчика волосся темне, немов у ворона, вічно стирчало в різні боки. Очі жовтуваті, як у кота. Мати в дитинстві кликала його кошеням. А як називала Олега? Ярема не міг пригадати. Мабуть, завжди Олегом.
І звичайно, він мав вступати до університету, як старший брат. Ярчик обманював — не подав документи, а потім збрехав, що не набрав балів.
“Хоча б до технікуму вступив, ще встигнеш. А то ж в армію підеш”, — зітхала мати.
“Без освіти нині нікуди, кар’єру не зробиш. Мати правильно каже. Спробуй у техникум. Хочеш, разом підемо? Потім працюватимеш, заочно вчитимешся. Не засмучуй матір”, — говорив Олег.
“Я ще не вирішив, ким хочу бути. Досить у нас у сім’ї одного розумного. У армії служити теж хтось мусить. Якщо всі стануть академіками, хто Батьківщину захищатиме?” — відповідав Ярчик.
“Дивись, доіграєшся. Матір жаль, вона переживає.”
Ярчик пішов до армії. Спочатку було важко, потім звик, знайшов друзів. З одним навіть поїхав після служби на Донбас. Там була велика будова. Подзвонив матері, сказав, що хоче попрацювати. Мати ридала, намагалася переконати повернутися. Дзвонив і сварився Олег. Але Ярчик стояв на своєму.
Чому він має йти по стопах брата? Навіть одяг донашивав за ним. Олег у футбол не грав, штанів не рвав. Навіщо купувати Ярчикові нові, якщо у брата повно старих? Надокучило. У нього своє життя. Нехай Олег у кабінетах сидить, а він любить працювати руками. Доведе, що теж вартий чогось. Якби був живий батько, він би Ярчика підтримував.
Додому дзвонив рідко, казав, що в нього все добре, але поки не може приїхати. Через чотири роки вперше їхав додому. Тільки тепер Ярема зрозумів, як сумував за матір’ю й Олегом.
Заробив на квартиру, обставив, не соромно наречену ввести. Та з дівчатами не щастило. Закохався у бухгалтерку Дар’ю, а вона виявилася заміжньою. Через неї, щоб забути, і поїхав додому у відпустку.
За вікном вже виблискували хмарочоси великого міста. Ярема вийшовВони разом увійшли в нове життя, повне сміху, кохання та справжньої злагоди, і навіть Олег згодом знайшов свій шлях до щастя.