**Щоденник Ольги**
— Соломіє, я не дозволю, чуєш? Тобі всього вісімнадцять. Ти не розумієш… — Ольга знову підвищила голос. Вони сперечалися з донькою вже кілька годин.
— Це ти не розумієш. Усі їдуть, а мені, як завжди, не можна, — вперто стояла на своєму Соломія.
— Хто ці «усі»? Твоя Ярина? Її мама й не таке дозволяє… — Ольга різко замовкла, відчуваючи, що зайшла далеко. — Послухай, доню…
— А ти мене слухала, коли я казала, що не хочу жодного Богдана Васильовича? Ох, так, думка дитини нікого не цікавить. Ти не слухала й зробила по-своєму. Тоді сказала, що хочеш бути щасливою. Ну й що? Ти щаслива, мамо? Я вже не дитина, я повнолітня. І теж хочу бути щасливою. Я поїду, подобається тобі це чи ні. Грошей мені не треба, якщо ти про це. — У очах Соломії блищали сльози розпачу.
— Саме тому я й хочу, щоб ти була щасливою, справді. Ти можеш зробити помилку, про яку шкодуватимеш все життя. Подумай, Соломіє. Ти там будеш цілком залежати від свого Олега. А ти впевнена в ньому? Ви ж знайомі всього кілька місяців. Поруч нікого не буде…
— Не бійся, у спідниці не принесу, — усміхнулася Соломія.
— Ми не чуємо одне одного. — Ольга безсило опустилася на диван.
Вона втомилася виправдовуватися. Чоловік кинув її з трирічною Соломією, аліментами й зник. Коли Ольга зустріла Богдана, не очікувала, що зможе знову кохати й довіряти чоловікові. Богдан усі ці роки намагався замінити Соломії батька, стати їй другом. Але Соломія так його й не прийняла.
Ольга пам’ятала, як дванадцятирічна донька зустріла Богдана вороже, коли вперше зайшов до них у гості. Після його уходу спитала:
— Він буде жити з нами?
— Так. Ти проти?
— Хто мене питає? Ти ж усе одно зробиш по-своєму, — фуркнула донька.
Ольга намагалася пояснити, що Богдан хороший, що вона незабаром це зрозуміє.
— Ти його просто не знаєш. Побачиш — він тобі сподобається.
— Твоя донька просто ревнує, — сказала тоді подруга. — Не можна йти в неї на поводу. Не встигнеш озирнутися — вона виросте, вийде заміж, а ти залишишся одна. Такий чоловік, як Богдан, може більше не трапитися. Не треба вибирати між ним і Соломією. Усе владнається, дай тільки час.
Ольга намагалася не обділяти доньку увагою. Та виходило не дуже. Її тягло до Богдана, а Соломія постійно перетягувала увагу на себе. Ольга розривалася на частини. Коли Соломія зрозуміла, що мама більше не належить їй цілком, почала віддалятися. І ось результат — вони не чують одне одного.
Тепер Соломія мстила. Олег — приємний і вихований хлопець з доброї родини. Сама по собі вона нічІ в той самий момент Соломія зрозуміла, що мама завжди була права — родина — це єдине місце, де її люблять без умов.