**Щоденниковий запис**
Біжи, поки не пізно…
Кожна дівчина мріє про велике і чисте кохання. Щоб голова крутилася від щастя, а серце замирало від ніжних обіймів. Щоб хлопець зробив гарне й несподіване пропозицію на очах у всіх – щоб заздрили. Щоб весілля було мрійним: він у строгому костюмі, а вона – ніжна наречена в білій сукні, сяюча від щастя. Таке сниться ще з дитинства. І Оксана не виняток.
На початку навчального року до 9-А прийшов новенький – Максим Ковальчук. Однокласники одразу обступили його: звідки, чому в середині семестру?
«Батько – військовий, перевели. Ось і переїхали», – пояснював він.
«А стріляти вмієш?»
«Бувало».
«З чого?»
«Зі службового…» – питання сипалися з усіх боків.
Максим одразу помітив Оксану. Вона стояла осторонь, ніби й не цікавилася ним. Після уроків пішов провести її додому – виявилося, живуть недалеко. Вона розповідала про школу, а він – про міста та гарнізони, де служив батько.
На її день народження він увійшов до класу з трояндою в руках і подарував при всіх. Зазвичай хлопці б сміялися, але вчинок Максима викликав у них повагу – а в дівчат – заздрість.
Оксана взяла квітку так, ніби їх їй дарували щодня. Її погляд казав: «Дивіться, як за мною бігає новенький. Ну що, завидуєте?» Вона поводилася з ним зверхньо, хоча він їй подобався.
Перед випускними Оксана познайомилася з дорослим хлопцем-спортсменом. На Дніпрі проходили змагання з веслування. Вона з подругою зупинилися подивитися.
«Дівчата, ідіть сюди, тут краще видно», – покликав симпатичний парубок.
«Ви теж берете участь?» – запитала Оксана, пробираючись крізь натовп.
«Ні, я борець. Мій друг змагається – ось він, другий». – Він показав на воду, а сам не відводив від неї очей, виділяючи її серед подруг.
Його звали Артем. Він проводив Оксану додому.
«Ти знаєш, що означає моє ім’я?»
Вона знала, але в цю мить всі думки вилетіли з голови.
«Переможець. Я завжди перемагаю».
Він їй сподобався. Новий потяг до нього хвилював і лякав одночасно. Максима вона забула миттєво – де йому до Артема Білика! Вся дорога думала: поцілує чи ні? І як реагувати, якщо так. Але біля під’їзду він лише побажав доброї ночі. Вона відчула розчарування.
Наступного дня, коли вона вийшла зі школи, з іномарки біля тротуару вийшов Артем і відчинив двері. Перш ніж сісти, Оксана озирнулася – чи бачать подруги? Ті завмерли на ганку з роззявленими ротами, а Максим стояв неподалік, нахмурений. Вона тріумфально сіла в авто. Але, коли від’їхали, їй стало страшно. Куди він її везе?
Артем просто покатав її містом, розповідав про країни, де був на змаганнях. Увага дорослого чоловіка пестила її самолюбство. Він поводився стримано, а з подорожей привозиАртем довів її до дому, але в душі Оксана вже знала – ця зустріч змінить усе, і назад шляху не буде.