Несвоєчасне кохання
Соломія зазирнула у кімнату матері, побачила, що та спить, і прикрила двері.
— Соломія, — раптом покликала мати слабким голосом.
— Так, мам. — Дівчина знову заглянула в кімнатку. — Я думала, ти спиш. Тобі щось потрібно? Я хотіла трохи пройтись із дівчатами.
— Іди, я ще дрімну, — відповіла Оксана і закрила очі. Навіть підняти важкі повіки їй було важко.
Соломія з полегшення зітхнула та побігла одягатися. За час маминої хвороби вона навчилася робити все тихо. І зараз спустилася сходами ледве чутно. Біля під’їзду її чекав однокласник Андрій Міщенко.
— Чого так довго? — замість вітання невдоволено спитав він.
— Мамі борщик варила. Куди підемо? — Соломія посміхнулася, ніби вибачаючись.
— Вона ще хвора?
— Так, щойно заснула. Ненадовго, добре? Раптом їй щось знадобиться, — попросила дівчина.
— Нічого, поспить, їй же краще, — байдуже відповів Андрій.
Соломія стиснула губи. Вона нікому не казала, чим хвора мати. Не хотіла, щоб її жаліли, щоб у школі піднялася тривога.
— Ну от, дощ починається. А підемо до Віталіка, в нього батьки на дачу поїхали, — понизивши голос, сказав Андрій і притягнув дівчину до себе, намагаючись поцілувати.
Але Соломія різко відхилила голову.
— Ти що? Хтось побачить.
— Кого? Мама ж спить. Ну що, йдемо?
Дівчина завагалася. Минулого разу, коли вони були у Віталіка, Андрій занадто настирливо до неї чіплявся. Він їй подобався, але він занадто поспішав.
— Сонечко, всього на півгодини. Обіцяю, не буду чіплятися, — благав він.
Дощ і справді посилився.
— Добре, але ненадовго, — зважилася Соломія.
— Звісно. — Андрій намагався не показати радості.
Віталік відчинив двері й усміхнувся, побачивши друга з Соломією.
— Заходьте.
Та не рушила з місця. Їй не хотілося лишатися наодинці з двома хлопцями.
— Вчора класний фільм скачав, — сказав Віталік.
Андрій скинув кросівки й пішов за ним у кімнату. Соломія подумала, що зараз найкращий момент піти. Але й доді йти не хотілося.
Вона закрила двері й увійшла у кімнату, сіла поруч із Андрієм. Він одразу поклав руку на спинку дивану за її спиною. Віталік приніс кожному пляшку пива. Соломія відмовилася, і Андрій узяв її пляшку собі. Дівчина скоса глянула на нього, але мовчала.
Фільм справді захопив її з перших кадрів. Вона злякалася, коли відчула гарячу, настирливу долоню Андрія під светром. Соломія здригнулася, але він тримав її за плече, іншою рукою болісно стиснувши груди.
— Боляче! — скрикнула вона.
Андрій послабив хватку, і дівчина схопилася з дивану. Віталіка в кімнаті не було. Вона навіть не помітила, коли він вийшов.
— Соня, вибач, — пробурмотів Андрій.
— Ти ж обіцяв! — спалахуІ все ж усередині світила маленька надія — може, колись це кохання не буде несвоєчасним.