Для мене народь. Ти ж знаєш, у мене не може бути дітей…
Перший день навчання у виші розпочався з лекції. Олеся довго блукала коридорами, поки не знайшла потрібну аудиторію. Щойно встигла сісти на крайнє місце у першому ряду, як увійшов викладач. Представився і почав розповідати, чим вони займатимуться цього року. Казав, що у екзаменаційні білети потраплять питання з лекцій, яких немає у підручниках. Радив не пропускати зараз, щоб потім не шукати відповіді в інтернеті перед сесією.
Раптом відчинились двері, і в аудиторію увійшла блискуча, наче сонце, дівчина. У залі захихикали. Викладач миттєво повернувся до неї.
— Ви на лекцію? Як вас звуть? — суворо спитав він.
— Ганна Миколаївна Лавренко, — без тіні сорому бойко відповіла дівчина.
— Ну що ж, зараз пробачу, Ганно Миколаївно. Наступного разу не спізняйтесь. Я не пускаю запізнившихся на свої заняття, — він повернувся до затихлого залу. — Це стосується всіх! Про що говорили, повторювати не буду, спитайте у когось із товаришів. Сідайте.
Дівчина пройшла до першого ряду, намагаючись не цокати підборами. Олеся посунулась, звільняючи їй місце.
— Привіт. Що він тут розповідав? Лякав? — зашепотіла яскрава, наче пава, студентка.
— Тихіше, вижене, — шикнула на неї Олеся.
На перерві вони познайомились. Ганна виявилась із Житомира. Їздила до Києва щодня електричкою. Не розрахувала час і спізнилась. Олеся приїхала з Чернігова, жила у гуртожитку.
Ганна була живою, веселою, до навчання ставилась легко, не переживала за оцінки. Дивувалась, як Олеся може цілими днями сидіти за книжками.
— Та яка різниця, буде диплом синій чи червоний. Головне — вдало вийти заміж, гарно влаштуватися, — говорила Ганка.
— Я мамі обіцяла добре вчитися. Вона виховувала мене сама. Теж вступила до інституту, закохалась, завагітніла. А хлопець, мій батько, обіцяв одружитись, та не одружився. Коли я народилась, мама кинула інститут. Вона боїться, що я можу повторити її долю. Я знаю, як їй було важко. Хочу, щоб вона мною пишалася, а не плакала.
— Ну-ну. Так і засидишся над книжками. А жити коли? — не здавалась Ганка.
— Отримаю диплом — тоді й житиму, — усміхнулась Олеся.
Незважаючи на різне ставлення до навчання, вони подружились. Олеся ходила на всі лекції, давала конспекти подрузі. Допомагала Ганні, прикривала, коли та пропускала пари. А Ганна бігала на вечірки, зустрічалась із хлопцями, ні в чому собі не відмовляла. Багато хто намагався відкрити Олесі очі на «подругу», мовляв, та використовує її.
— Ну і що? Дружба рідко буває безкорисною. Один завжди використовує іншого, — відповідала Олеся.
На четвертому курсі Ганна закохалась і зовсім закинула навчання. Якби не Олеся, її б виключили. На початку останнього року Ганна «залетіла».
— Хотіла зробити аборт потиху, та Стас дізнався, як закричав. Отже, виходжу заміж. Ти будеш свідком на весіллі. І не сперечайся, — сказала вона подрузі.
Перед Новим роком відгуляли шумне весілля, а перед державними іспитами Ганна народила хлопчика. На екзамени ходила з заплутаною від втоми мовою. Викладачі з жалю ставили трійки.
А Олеся отримала червоний диплом і збиралась їхати додОлеся закрила очі, відчуваючи, як сльози котиться по щоках, але посміхнулась, адже знала, що найголовніше — це не кровні зв’язки, а любов, яку вона подарувала своїй доньці.