Я оберу тебе…
На першому ж занятті в університеті дві дівчини відразу помітили одна одну. Обидві симпатичні, зовні дещо схожі. З того часу їх завжди бачили разом.
Люба вважала, що гідна кращого, ніж провести все життя у маленькому провінційному містечку, як її батьки. Мати працювала продавчинею, батько будівельником, пив, звичайно. Після школи вона оголосила, що їде вступати до Києва.
Батьки поохали, але не перечили. Вирішили, що, може, їй пощастить більше, ніж старшій доньці, яка невдало вийшла заміж і тепер сама ростила двох дітей. Грошей багато надсилати не зможуть, але овочі зі свого городу та домашні заготовки передаватимуть з оказією. Сусідка працювала провідницею у потягах саме на київському напрямку.
Опинившись у Києві, Люба вирішила, що зробить усе, щоб не повертатися додому. Вона з Катею потоваришувала тому, що та корінна киянка. Батько — лікар, мати — економістка. Гарна інтелігентна родина.
Катя відчула співчуття до Люби, а та цим скористалася. То пожаліється, що черевики протерлися, а грошей на нові немає. Катя відразу ж дасть свою пару. Нема в чому піти на вечірку? Катя віддасть і нову сукню, адже фігури однакові. І ночувати Люба часто залишалася у подруги, особливо під час сесій. У гуртожитку ж не підготуєшся.
Люба ненавиділа навчання, але зубрила книги, хоч дуже хотілося бігати по клубах. Нічого, ось закінчить навчання, зачіпиться у Києві — тоді й нагуляється.
Каті, навпаки, усе давалося легко, без зусиль. Люба заздрила, хоча й виду не показувала. Як буває у таких випадках, обидві закохалися в одного хлопця — привабливого і спортивного. Він приїхав до Києва з військового містечка, де служив його батько. Незабаром у них склалася компанія — всюди ходили втрьох.
— Діму, ти з ними як — по черзі чи разом? Поділися однією, — жартували хлопці.
Навіть викладачі сміялися, запитуючи, в кого ж він закоханий.
Діма не звертав уваги на підколювання. Йому більше подобалася тиха і добра Катя. Але він боявся показати це, щоб не подумали, що обрав її через київську прописку.
На лекціях він ніби випадково торкався її ноги своїм коліном, схиляв до неї голову, немов хотів щось сказати. Те, що вислизнуло від усіх, Люба відразу відчувала — за напруженими обличчями. І її затоплювала образа від несправедливості. Мало того, що Катька народилася у Києві, у гарній інтелігентній родині, так ще й найкращого хлопця привабила.
Дімі набридло приховувати почуття — він зізнався Каті в коханні, а Любі все частіше давав зрозуміти, що третя — зайва. Компанія розпадалася. Любу це не влаштовувало. Катю вона втрачати не хотіла, як і поступатися їй Дімою.
І почала вона думати, як відновити справедливість, перешкодити їхньому коханню. В лоб діяти не можна — треба зробити так, щоб Катя з Дімою посварилися. І тягнути не варто. До кінця наближався третій курс, лишалося скласти сесію. А раптом вони одружаться до останнього року?
«Хоча б ногу зламала та сиділа вдома. Ні, тоді Діма носитиме її на руках. Краще нехай прищами вкриється. Куплю їй суниці…» — думала Люба.
Таємничим чином доля берегла Катю. Ногу вона не зламала, а прищі висипали у самої Люби.
Перед сесією у Діми серйозно захворіла мати. Він домовився в деканаті, що складе іспити у серпні, і поїхав додому. Стояла літня спекотна погода, рідкість для Києва. На пляжі б валятися, а не сидіти над підручниками. Після першого іспиту подруги йшли містом. Люба зупинилася біля вітрини весільного салону.
— Яке б ти плаття обрала на весілля? — спитала вона Катю.
— Не знаю, поки не думала про це.
— Не вірю. Усі дівчата мріють про біле плаття. Я б хотіла ось таке, — Люба показала улюблене плаття з пишним подолом. — Мені пасуватиме, як гадаєш? А давай зайдемо, приміряємо? За це ж грошей не беруть.
— Та годі. У таку спеку в капроні задихаєшся. Пішли краще морозива купимо, — Катя потягла подругу від вітрини.
— Ну, Кать, ну давай зайдемо. Ніби я наречена, шукаю плаття, а ти — свідкова, — благала Люба.
— Приміряти плаття, коли тобі не зробили пропозицію — погана прикмета, заміж не вийдеш, — намагалася вговорити подругу Катя.
— Дурниці, бабусячі вірування. Ти ж попередньо обиратимеш плаття, а не перед самим весіллям. Усі так роблять — і заміж виходять. Одне тільки приміряю, ну будь ласка, — не відступала Люба.
— Гаразд, — здалася Катя.
Увійшли в салон. Їх зустріла стомлена від спеки і нудьги продавчиня.
Люба ввійшла в роль нареченої й прискіпливо розглядала плаття. Вибрала улюблене і пішла у примірювальну. Катя визнала, що плаття дуже гарне й Любі личить. Немов би одразу до ЗАГСу, якби було з ким.
— У нас є чудове плаття. Але воно не всім пасує. Ви стрункі, вамКатині очі повільно заповнилися сльозами, коли вона усвідомила, що завжди кохала лише його.