**Дім надії**
Марійка лежала з відкритими очима, спостерігаючи, як на стелю падають світлі блиски від фар авто, що проїжджали повз будинок. По карнизу застукали дрібні дощові краплі. На дивані схлипнув Ярослав і знову затих. Як же давно вони вже не спали разом…
Познайомилися вони чотирнадцять років тому. Марійка дуже поспішала, але все одно запізнилася на день народження подруги. Прийшла, коли гості вже сиділи за столом.
— Ходімо швидше, — подруга потягнула Марійку в кімнату, ледве давши їй роздягнутися.
Марійка привіталася й зніяковіла від уваги гостей. Неозброєним оком видно було, як вона ніяково вручила подарунок Олені, навіть не піднімаючи очей.
— Оленко, що ж ти, запроси Марійку до столу, — вступилася мама іменинниці. — Ярославе, принеси з кухні ще один табурет.
Високий, симпатичний хлопець усміхнувся Марійці і поступився їй своїм стільцем. Вона ледве впізнала в ньому старшого брата Олени — він щойно повернувся з армії, виглядав тепер набагато дорослішим. Незабаром він повернувся з табуретом і втиснув його між стільцями біля Марійки.
Хтось вимовив черговий тост, усі почали чокатися. Ярослав подав Марійці келих із червоним вином.
— Я не буду, — заперечила вона.
— Це сік, — прошепотів він їй на вухо, і їхні келихи тихенько дзенькнули.
Він поклав їй у тарілку по ложці різних салатів. Подруги час від чаastronomцістройстляли зацікавлені погляди на Ярослава, перешіптувалися й сміялися.
Потім батьки Олени тактовно пішли на кухню, а молодь зробила музику голоснішою, відсунула стіл і почала танцювати. Ярослав запропонував Марійці втекти. Довго вони гуляли містом і розмовляли. З того дня вже не розлучалися.
— Тепер ми можемо одружитися. Ти згодна? — запитав Ярослав у Марійки після випускного.
Чи згодна вона? Та він ще питає! Вона вже давно з голови вилетіла від кохання. Однак як же сказати мамі?..
— Яке весілля? Ви з розуму з’їхали? Ладно він — у армії професію здобув, а тобі вступати треба, навчатися. Куди ви поспішаєте? Хоч пару років почекайте, на ноги встаньте… — благала мама, притискаючи руки до грудей і ледве стримуючи сльози.
— Пробачте, але так довго ми чекати не зможемо, — взяв удар на себе Ярослав.
Мама лише ахнула, зрозумівши все, й розплакалася.
Отак замість інституту Марійка через сім місяців народила хлопчика. Ярослав працював у автосервісі, а вона доглядала за дитиною. Вийшла з неї гарна мати й турботлива дружина.
Жили вони з мамою Марійки. Коли син підріс і пішов у садочок, вона також вийшла на роботу — один із клієнтів Ярослава, якому той ремонтував авто, взяв її до себе секретаркою. Тоді вони змогли взяти квартиру в іпотеку.
Підростаючий син, улюблений чоловік, міцна сім’я. Марійці здавалося, що так буде завжди. А от рік тому до сусідньої квартири заселилася молода гарна жінка. Одного вечора вона завітала до них знайомитися — з тортом і пляшкою вина. Марійка накрила стіл, вони почали спілкуватися.
Нову сусідку звали Оля. Вона знала безліч жартів і вміла їх розповідати. Вони з Ярославом реготали до болю в животі. Потім Оля запитала, чи вміє Ярослав збирати меблі? Купила шафу, але потрібна чоловіча допомога.
— У нього золоті руки, звичайно, допоможе, — легко відповіла Марійка.
Наступного дня після вечері Ярослав пішов до сусідки збирати шафу. Потім Оля попросила допомогти перевезти якісь коробки, потім повісити люстру, щось прибити… Вечорами Ярослав часто пропадав у неї. Інколи вона заходила й до Марійки, побазікати.
— У вас така гарна сім’я. Пощастило тобі з чоловіком, — зітхала Оля. — А в мене ні чоловіка, ні дітей.
— Не сумуй. Які твої роки? Все у тебе буде. Ти ж гарна, весела. Знайдеш і ти своє щастя, — підбадьорювала її Марійка.
— Я вже знайшла, — раптом вирвалося в Олі.
Марійка тактовно не стала допитувати, щиро пораділа за нову подругу. Те, що та відвела очі, а чашка задрижала в її руці, Марійка списала на збентеження від несподіваного зізнання.
Одного разу на вулиці її зупинила сусідка.
— Вітаю, Марійко. Із роботи йдеш?
— Так. Вибач, мені треба додому…
— Почекай. Не моя справа, але гадаю, ти маєш знати. Моя квартира навпроти Олиної. Не подумай, я не стежу. Просто, коли вночі хтось ходить під дверима… Одним словом, рятуй чоловіка, поки не пізно.
— Про що ти? Від кого рятувати? — не зрозуміла Марійка.
— Про те саме. Однієї ночі я прокинулася й пішла на кухню — тепле молоко допомагає заснути. Спробуй. Іду я на кухню, аж чувно, як тихесенько клацнув замок. Я підійшла до дверей, заглянула у вічко…
Марійці стало моторошно, неприємний холодВони поїхали додому, тримаючись за руки, і знали, що цей будинок у селі стане їхнім притулком, де вони зможуть почати все спочатку.