Олена прокинулася за кілька хвилин до дзвінка будильника. Полежала, налаштовуючись на новий день, такий самий, як учора, тиждень, місяць, рік тому. Все йшло рівно в її житті, за встановленим порядком, без сюрпризів.
Хоча ні, кілька років тому син влаштував їй та чоловікові несподіванку. Вступив до інституту та оголосив, що хоче жити окремо. Як вона переживала, відмовляла. Та він погрожував кинути навчання й піти до армії. Що робити? Змирилися, навіть оплачували йому квартиру. Після закінчення навчання син почав працювати й відмовився від допомоги батьків.
Олена обережно встала, щоб не розбудити чоловіка, і пішла на кухню. Незабаром по квартирі поплив аромат свіжозавареного кави, справжнього, а не розчинного сурогату.
Коли на кухню зайшов чоловік, пахнучи гелем для душу, на столі його чекала чашка з димлячимся кавою та тарілка з бутербродами. Омлетів і каш він не визнавав. Мовчки поснідав, так само мовчки пішов із кухні.
— Я затримаюся, сьогодні у нас засідання вченої ради, — гукнув він із передпокою.
Олена вийшла до нього, поправила краватку та комір сорочки, змахнула невидиму пилинку з плеча, ніби нанесла останній, найважливіший мазок на картині. Це був свого роду ритуал, з тією лише різницею, що взимку вона поправляла на ньому шарф, а влітку краватку. І завжди змахувала ту саму невидиму пилинку з піджака, пальта чи кожуха — залежно від пори року.
Після того, як чоловік пішов, Олена привела себе до ладу, випила чаю з лимоном і сіла за ноутбук. Вона працювала вдома, перекладала статті та книги з англійської та французької.
Робота йшла легко, книга їй подобалася. Олена то й дело заглядала у словники, підбираючи точні значення слів. Від роботи її відволік телефонний дзвінок.
— Олено Романівно, добрий день. Це Валентина Іванівна з кафедри, — представилася жінка.
Почувши безбарвний голос викладачки з кафедри чоловіка, Олена одразу уявила високу, плоскогруду, негарну жінку років сорока п’яти.
— Добрий день. Що трапилося? З Ігорем Володимировичем? — занепокоїлася вона.
— Ні, з ним усе гаразд. — Жінка зробила паузу. — Мені треба з вами поговорити. Я випадково опинилася тут поруч. Можу зайти за п’ять хвилин. Вам зручно?
— Так, звісно, — відповіла Олена, дивуючись, як викладачка опинилася поруч під час навчального дня.
Рівно через п’ять хвилин у двері подзвонили. Олена відчинила й впустила гостю.
— Чаю, кави? — запропонувала вона.
— Не треба. У мене мало часу. Виникла вільна пара, ось я й…
Вони пройшли у кімнату й сіли на диван.
— Слухаю вас, — сказала Олена.
— Мені неприємно вам це казати, але й мовчати не можу. Ваш чоловік зустрічається зі студенткою, милою дівчиною років двадцяти. Живе з матір’ю-інвалідом, — почала Валентина Іванівна.
— Звільніть мене від подробиць.
— Гаразд. Я випадково почула його телефонну розмову. Коротше кажучи, ця студентка чекає дитину. І ваш чоловік сказав їй, що не кине, допоможе…
Олена мовчала. Через хвилину, не дочекавшись питань, жінка продовжила.
— У нього й раніше були інтрижки. З Вірою Альбертівною, нашою викладачкою, із Ніночкою з кафедри соціології… Вибачте, але більше не можу мовчати. А тепер ось ця двадцятирічна студентка.
Пам’ятаєте, три місяці тому він мав летіти на конференцію до Німеччини? Так от, він нікуди не літав. Зняв будиночок на турбазі під Києвом і три дні провів із нею.
— А ви як про це дізналися? — Олена не вірила жодному слову. Помста негарної старої діви.
— Ви мені не вірите. Думаєте, стара діва заздрить, хоче й вам життя зіпсувати, — ніби прочитавши її думки, сказала Валентина. — Погодьтеся, це негарно. А якщо про це дізнаються всі? Він же на тридцять років старший за неї, у дідусі їй годиться. Це ж смішно.
Олена отямилася.
— Дякую, я вас зрозуміла. Якщо у вас усе…
— Так-так, я йду, — схопилася з дивана Валентина.
Олена провела гостю й довго сиділа, вдивляючись у одну точку. Працювати вона більше не могла. Занадто довго тривав спокій у їхньому житті. Чогось подібного вона й очікувала. Гаразд, якщо викладачки, але студентка… Як він міг?
Колись батько привів до них додому незграбного хуЗгадала, як батько колись привів до дому того самого незграбного студента в потворних окулярах, теперішнього її чоловіка.