Пробка
Автомобілі стояли нерухомо щільними рядами. Вже півгодини ніхто не рухався ні вперед, ні назад. Скло підняте, бо кондиціонери працюють на повну. Надворі спека, за прогнозами гідрометцентру — понад тридцять градусів.
Повітря над розжареним асфальтом тремтіло, ніби рідке. У салоні «Тойоти» було прохолодно, але сидіти без руху, дивлячись на застиглий кадр дороги, набридало.
Оксана відкрила пляшку з водою і ковтнула кілька разів. Тарас помітив, що води залишилося менше третини. Вона пила, не пропонуючи йому. Він, звичайно, відмовився б, останній ковток однозначно віддав би їй. Але вона ніби забула, що він тут є.
— І скільки це ще триватиме? — зірвалося у Оксани.
Це були її перші слова після виїзду з дачі. Її мовчання було гірше за крик. Краще б вже кричала. Вони не сварилися, але якщо щось не так, Оксана мовчала годинами, а то й днями, усією своєю постаттю показуючи, що Тарас винен. Він визнавав провину, благав пробачення, слухав монотонну лекцію, і вони мирилися.
— Чого сидиш? Роби щось! — знову накинулася Оксана, ніби це він був винен у пробці на Кільцевій.
Тарас мовчав. Не знав, що сказати.
— І навіщо ми взагалі поїхали на цю дурну дачу? Ну ти — ще ладно, а я? Щоб сидіти за парканом, поки ти пестишся з донькою? Краще б по магазинах пройшлася. Або з Марічкою в кафе посиділа, морозива поїла. — Оксана шмигнула носом. — Ось, заклало. Ще й захворіти від цього кондиціонера.
Тарас вимкнув кондиціонер.
— Ти знущаєшся? За п’ять хвилин у машині буде як у духовці! Хочеш, щоб ми тут зварилися? — Оксана скривилася.
Він не пам’ятав, щоб вона так багато говорила. Його це насторожило. Але він нічого не сказав і знову ввімкнув охолодження. Попереду поміж машин йшов чоловік, не дійшовши до «Тойоти», він сів у машину в сусідньому ряду.
— Бачив? Він ішов звідти. Може, дізнався, чому стоїмо? — припустила Оксана.
— Може.
— То чого сидиш? Іди, запитай! — не дивлячись на нього, сказала вона.
— Що питати? Пробка на кілька кілометрів. Думаєш, він за півгодини туди й назад встиг? Навряд. — Тарас глянув на Оксану і знову відчув себе винним.
— Ну, ми ж не будемо стояти вічно. Рано чи пізно рушимо. Всі спокійно чекають. Це ж Кільцева, а не якась глушина. Тут половина Києва стоїть. — Він замовк. Оксана теж мовчала, дивлячись перед собою.
— Гаразд. — Тарас вийшов.
Озирнувся: такі самі ряди машин, як і попереду. Чоловік, здавалося, сів у червоне авто. Тарас постукав у вікно, воно опустилося наполовину.
— Ви ходили вперед? Чи не знаєте, чому стоїмо? — запитав він у водія.
— Схоже, вся Кільцева. Ніхто не знає. Може, ДТП чи теракт.
Нічого нового. Сам Тарас так і думав. Надворі стояла спека, ніби в сауні. Поки він нахилявся до вікна, сорочка на спині прилипла. Він повернувся в машину, по радіо передавали новини. Жодного слова про пробку.
— Ну що? — нетерпляче спитала Оксана.
— Нічого. Стоїмо, може, вся Кільцева. Хтось каже — теракт.
— Я так і знала. Навіщо я тебе послухала? — зідхнула вона.
Тарас і сам думав те саме. Не треба було її брати. Він би залишився на дачі з донькою, як вона хотіла. Повернувся б у вечірній прохолоді. До того часу пробка б розійшлася.
А починалося все так добре…
***
Тараса розбудив дзвінок. Не дивлячись на екран, він підніс телефон до вуха.
— Тату, ти приїдеш? — почув голос Софійки.
— Привіт. Ти забув, що у доньки сьогодні день народження? — Це вже говорила дружина. Колишня. — Передбачаю, ти навіть подарунок ще не купив.
— Ні, я не забув, вже виїжджаю, — поспішно сказав Тарас і побачив на екрані час — пів до десятої.
Про день народження він пам’ятав ще вчора ввечері. Але тоді вони з Оксаною та друзями гарно посиділи в клубі, і все вилетіло з голови.
— Тату, мені не потрібен подарунок, просто приїдь, я сумую! — крикнула на тлі донька, і телефон замовк. Дружина відключилася.
Вони одружилися майже тринадцять років тому. Десять із них жили, як кіт з собакою. Він не був закоханий. Просто на якійсь вечірці в гуртожитку прокинувся у ліжку з незнайомою дівчиною, навіть ім’я не пам’ятав.
А через місяць вона знайшла його в інституті і сказала, що вагітна. «Та вона нічого», — подумав Тарас і погодився одружитися. Батьки були в шоці, відмовляли. Мама навіть сумнівалася, чи це його дитина, наполягала на тесті перед ЗАГСом.
Він зробив його після народження Софійки. Донька була точно його. Тарас закохався в неї відразу, як узяв на руки у пологовому. Навіть не думав, що таке можливе. Тому й терпів сварки з дружиною, її ревнощіВони знову запроторилися в пробку, але цього разу Тарас навіть не зітхнув, бо поруч із ним, на задньому сидінні, сміялася Софійка, а на передньому сиділа Іраїда, і вперше за довгий час він почувався справді щасливим.