Ти будеш зі мною завжди…
Олеся перевернула шиплячі шматки м’яса, накрила сковороду кришкою і почула за відкритим вікном звук мотора та шурхіт шин по доріжці. Ярослав приїхав, а вона не встигла приготувати вечерю. Олеся перевірила яблучний пиріг у духовці, дістала з холодильника овочі і почала їх мити.
— Олесю, я вдома! — гукнув Ярослав із сіней. — Як пахне! — вдихаючи апетитний аромат, сказав він, заходячи на кухню.
— Голодний? — Олеся закрила кран і обернулася до чоловіка. — Ти сьогодні рано. Я не встигла вечерю приготувати.
— Нічого, я почекаю. А солодке до чаю буде?
— Так, шарлотку пеку. Потерпиш трохи?
— Звичайно. — Він пішов у кімнату, а Олеся почала різати овочі на салат. Вона не любила робити дві справи одразу, тим більше готувати два-три страви одночасно. Відвернеться — і обов’язково щось підгорить. Але сьогодні все вийшло ідеально. Олеся накрила на стіл і пішла за Ярославом. Він сидів у вітальні перед телевізором, розвалившись на дивані і заплющивши очі. На екрані йшли новини. Поки вона вагалася, будити його чи ні, Ярослав відкрив очі.
— Втомився? Вид у тебе… — Олеся похитала головою, шукаючи слів.
— Трохи. Вечеряти? — Він підвівся з дивана.
Вони разом пішли на кухню.
— М-м-м. Як гарно, і який аромат! — Ярослав оглянув стіл.
— Хочеш вина? У нас залишилося трохи, — запропонувала Олеся.
— Ні. Не сьогодні.
Олеся любила дивитися, як чоловік їсть — із задоволенням, але акуратно. Взагалі, вона його любила. Любила готувати для нього, прасувати йому сорочки, любила засинати на його плечі. Він не був ідеальним, але вона любила його таким, яким він був — зі своїми звичками й недоліками.
***
Вони зустрілися, коли за плечима в обох вже був досвід сімейного життя. Олеся не змогла завагітніти у першому шлюбі, хоча обидва були здорові, лікарі ніяких відхилень не виявили. Так буває, казали вони — треба набратися терпіння і не втрачати надії.
Поки Олеся надіялася і чекала, чоловік не марнував часу і завів собі коханку. Про це їй розповіла подруга — вона побачила Олесиного чоловіка з вагітною дівчиною в торговому центрі, вони вибирали одяг для новонародженого. Олеся спочатку не повірила. Мабуть, подруга щось переплутала. У них із чоловіком були гарні стосунки, він не міг… Але потім вона склала всі пазли, і все зійшлося.
Влаштувати скандал? Але що це змінить? Майбутня дитина ні в чому не винна, вона не повинна рости без батька. Олеся сильно переживала, але вирішила не утримувати чоловіка. Та й вона б не витримала, якби він продовжував бігати до тієї — явно чи тайком. Це була не проста інтрижка, а справжнє кохання, якщо дійшло до вагітності. А значить, до неї в нього кохання вже не лишилося.
Чоловік прийшов додому, як завжди, трохи затримавшись. Олеся не могла готувати, не могла дивитися телевізор. Серце розривалося від болю й образи.
— Ти захворіла? — запитав чоловік, знайшовши її сидячою з підібраними ногами на дивані в темній кімнаті.
— Ні. Я здорова.
— Тоді щось із батьками? Не муч, скажи. — Він стояв перед нею збентежений.
— Сталося, але з тобою. У тебе є інша сім’я. Ви чекаєте дитину. І коли ти збирався мені про це сказати?
— Значить, ти все знаєш. — Чоловік шумно вдихнув, відвів очі. — Мені зараз піти, чи…
— Зараз, — різко сказала Олеся і відвернулася. Вона стиснула зуби, намагаючись не розплакатися, але всередині її роздирали біль, образа й відчай.
Чоловік ходив по квартирі, збирав речі, не дивлячись на Олесю. Вона то хотіла, щоб він упав на коліна, благав пробачити й дозволити залишитися, то чекала, втрачаючи терпіння, щоб він швидше пішов.
Шурхіт коліс по ламінату затих біля дивана.
— Речі заберу завтра, не заперечуєш? — запитав чоловік.
Олеся лише кивнула, не дивлячись на нього.
Колеса знову зашурхотіли у передпокої. Через кілька хвилин за чоловіком зачинились двері, клацнув замок. От і все. Олеся тільки зараз усвідомила, що це правда, що вона залишилася зовсім одна. І тоді вона розридалася. Їй здавалося, що нічого в її житті вже не буде — ані сім’ї, ані кохання, ані щастя. Життя закінчилося.
Всю ніч вона не спала. То ходила босими ногами по невеликій квартирі, то ридала, втулившись у подушку. Але вранці встала і пішла на роботу з червоними спухлими очима й закладеним від сліз носом. Усі вирішили, що вона захворіла, і відправили додому. Коли Олеся увійшла в їхню з чоловіком квартиру, одразу помітила, що зникли всі йА коли двері зачинилися за ним, Олеся розгубилася в пустоті, де кожен куток нагадував про те, що він тепер лише тінь минулого.