Добре, моя мама мені таки повірила.
Це сталося минулої Великодньої ночі. Було близько восьмої вечора, якраз у Чистий четвер. Я йшов темною вулицею, де горів лише один ліхтар. Навколо було повно темряви. Раптом у далині я побачив велику тінь. Це було не людина — воно не йшло, а ніби насувалося… без звуку, не змінюючи форми.
Чим далі я наближався, тим сильніше відчував його присутність. Аж раптом, у мільсекунду, воно зникло. Так, наче й не було. Я завмер, не розуміючи, що тільки побачив. А найстрашніше те, що за крок звідти — кладовище.
Відтоді, кожного разу, коли опиняюся на тій вулиці, уникаю дивитися в темряву. На всяк випадок… раптом воно повернеться.