Мій син і я бачимо померлих. Роками з нами відбувалися дивні речі — немов у сні, де реальність пливе, як річка. Я бачила ангелів, а іноді й демонів. А ще — уві сні до мене приходила Мавка, вся в білому, з косами, немов із казки. Я ніколи не шанувала її, але вона приходила.
Син теж бачить привидів. Інколи вночі він прокидається й розповідає, ніби був у небі, бачив Бога та святого Юра на коні. Розповідає так, наче справді там побував. Ми бачили стільки всього, що люди вже не вірять. Кажуть, що вигадуємо. Але це не так. Куди б ми не пішли — у хату чи на вулицю, — завжди щось чуємо або бачимо.
Можливо, ми прозорливі, але я не хочу цього дару. Одного разу я зустріла віщунку, що сиділа біля дороги. Вона сказала, що в мене сильний дар, що можна його розвинути. Але я боюся. Мій син, може, колі прийме це. Він не лякається. Коли бачить істот, розмовляє з ними, іноді йде за ними.
Я ні. Я лише прошу, щоб вони залишили мене. А вони стоять… у дверях, дивляться на мене серед ночі. Іноді днімами. Іноді зникають за мить. Але завжди повертаються.
А я лише хочу спати спокійно.