**Справжній чоловік**
Оля з Ігорем зустрічалися два роки. Її мати вже почала хвилюватися, що донька даремно витрачає з ним час, а до весілля справи так і не доходять. Сам Ігор казав, що поспішати немає сенсу, встигнуть, їм і так добре разом…
Минуло літo, з дерев обпали листя, вкривши тротуари золотим килимом, почалися дощі. І одного сирого жовтневого дня Ігор раптом незграбно зробив Олі пропозицію, подарувавши скромне маленьке кільце.
Вона обхопила його за шию й прошепотіла на вухо: «Так», а потім наділа кільце на палець і радісно вигукнула: «Так!», піднявши руки догори й стрибаючи від щастя на місці.
Наступного дня вони пішли до ЗАГСу й, соромлячись, подали заяву. Весілля призначили на середину грудня.
Олі хотілося весілля влітку, щоб усі побачили, яка вона гарна у білій сукні. Але сперечатися з Ігорем не стала. Раптом відкладе до наступного літа, а потім ще й передумає. А вона його любить і не переживе розлучення.
У день весілля лютувала справжня завірюха. Вітер зірвав ретельно укладену зачіску. Повітряний поділ білої сукні надувався дзвоном, і здавалося, наступний порив підхопить наречену й понесе далеко-далеко. На ґанку Ігор підхопив щасливу дружину й на руках доніс до авто. І ніщо — ні завірюха, ні зірвана зачіска — не змогло забрати радість закоханих.
Спочатку Оля купалася в любові та щасті. Однак згодом з’явилися й невеликі сварки, але вночі вони швидко мирилися й любили одне одного ще сильніше.
Через рік у щасливій сім’ї народився Тарасик.
Хлопчик ріс спокійним і кмітливим, на радість мамі й татові. Ігор, як і більшість чоловіків, мало допомагав Олі з сином, боявся брати малюка на руки, а якщо й брав, Тарасик починав ревіти, й Оля швидко його забирала.
— Ти вже сама з ним, у тебе краще виходить. От підросте, тоді й будемо в футбол грати. Я краще забезпечу вам життя, — казав Ігор, але його зарплати ледь вистачало на трьох.
Тарас підріс, пішов у садок, Оля вийшла на роботу. Позики й кредити не покращили ситуацію, накопичити на перший внесок за квартиру не виходило. Почалися претензії, подружжя сварилося, звинувачуючи одне одного у зайвих витратах. Миритися, як колись, вже не виходило.
— Усе, набридло. Працюєш-працюєш, а тобі грошей усе мало. Ти їх їси, чи що? — роздратовано запитав одного разу Ігор.
— Ти їх їси, — зірва— Ти їх їси, — зірвалась Оля. — Дивись, який живіт відростив.