### Шкільний урок, або Оленка
Юрко Коваль йшов із їдальні. Він уже ступив на перший щабель сходів, коли почув під ними шелест. Зазирнувши під сходи, він побачив Стьопу та Тараса.
— Ви чого тут робите?
— Нічого. Іди, куди йшов, — відмахнувся Стьопа.
У цю мить пролунав дзвінок. Стьопа з Тарасом вискочили з-під сходів, ховаючи щось у кишені, і всі троє побігли на другий поверх, перестрибуючи через щаблі. У клас увійшли останніми.
Оленка писала на дошці варіанти завдань для контрольної. Хлопці поспішно розсілися. Юрко оглянувся — однокласники шелестіли, ховаючи під парти підручники.
Оленка різко обернулася, і клас затих.
— Побачу, хто списує — одразу двійку поставлю, — сказала вона суворо, почервонівши.
І знову повернулася до дошки. Шелест одразу відновився.
Вона викладала в їхній школі лише другий рік після педагогічного інституту. Свою молодість Ольга Іванівна ховала за надуманою строгістю та великими окулярами з чорною оправою. Підвищуючи голос, вона завжди червоніла. І дуже подобалася Юркові.
З його легкої руки всі в школі кликали її ласкаво Оленкою. Цього року вона стала класною керівницею сьомого «Б». Хлопці, та й дівчата часто хуліганили, зривали уроки. Оленка плуталася, невміло намагалася навести порядок. Одного разу Юркові здалося, що ось-ось вона заплаче. Він не витримав, встав і гаркнув на клас:
— Годі вам! У вас що, голови не на місці? Вона ж для вас старається. Хочете — не вчіться, але іншим не заважайте.
Це було так несподівано, що всі замовкли. Лише Тарас захихикав і сказав, що Коваль закохався. На нього одразу зашикали. З того часу клас поводився тихіше.
Оленка дописала завдання і поклала крейду, коли в її спину влучило кілька кульок, випущених із трубочки, зробленої з ручки. Декілька застрягли в її волоссі.
Оленка з огидою струшувала їх, ніби це були огидні павуки. Хтось засміявся. Юрко озирнувся на останню парту, де сиділи Стьопа з Тарасом. Вони виглядали спокійними, але за хитрим поглядом Юрко зрозумів — це вони. «Ось чим під сходами займалися — готувалися зірвати контрольну».
— Відкривайте зошити, — сказала Оленка дзвінким від напруги голосом.
Учні знову зашелестіли.
— Хто сидить ліворуч — перший варіант, решта — другий.
Ольга сіла за вчительський стіл. Усі втупилися в зошити, а Юрко знову глянув на Стьопу з Тарасом і показав їм кулак. Нова порція кульок полетіла в бік вчительки, але влучила лише в дівчат на передніх партах.
— Ольго Іванівно, Скляренко та Бондар кидаються! — скаржилася Ганна Скіпор.
— Та чого відразу ми?! Ми нічого не робили! — обурився Стьопа.
І тут Юрко кинув у нього щільно зім’ятим папером.
— Ой! — скрикнув Стьопа, схопившись за щоку. — Ось бачите…
— Ковалю! — голосно сказала Оленка, встаючи. — Від тебе такого не чекала. Дай сюди щоденник. Двійка за контрольну!
Юрко понуро підійшов і поклав щоденник. Оленка розмашисто написала зауваження.
— Завтра до школи прийдуть батьки.
— Як справи? — спитав увечері батько.
— Нормально. Тебе Оленка викликає.
— Що наробив?
— Нічого.
— За «нічого» не викликають. Розказуй.
— Сьогодні була контрольна. Стьопа з Тарасом почали стріляти в Ольгу Іванівну. Мені її стало шкода, і я вистрЮрко зрозумів, що інколи справедливість потребує не лише сміливості, а й мудрості.
