— Оленько, ти скоро? Зараз Катруся з Віктором прийдуть, — нетерпляче промовив Богдан, зазирнувши у спальню.
— Зараз. Хвилинку, — відповіла Оля, не відвертаючись від дзеркала на шафі.
Вона провела губною помадою по губах, легенько розкуйовдила ідеально укладені коси, підправила комір сукні й тоді вже повернулася до чоловіка.
— Я готова, — усміхнулася вона.
— Ого! Яка ж ти в мене гарна. — Богдан підійшов і притягнув Олю до себе.
— Обережно, помада, — Оля відхилила голову від його грудей, глянула на нього ніжно, злегка жартівливо.
— Олю… — почав Богдан приглушеним голосом, але в цю мить у двері подзвонили. — Ну ось. — Він розтиснув обійми, зітхнув і піш відчиняти.
Оля глянула у дзеркало востаннє, підтягнула сукню й пішла за ним.
У передпокої вже гомонів Віктор з великим букетом троянд. Поруч стояла його дружина Катруся з подарунковим пакетом у руці.
— Де іменинниця? Чому не зустрічає гостей? — гукав Віктор, шурша обгорткою квітів. Він побачив Олю й зробив крок назустріч. — Ну, нарешті. Олюнько, ти, як завжди, чарівна. Бодьку, дивись, відберу. Олю, дай поцілую. — Віктор дзвінко чмокнув її в щоку й тоді вручив букет. — Бажаю тобі…
— Гей, давай роздягайся, а тости й побажання залишім на стіл, — втрутився Богдан.
— Бодьку, тапочки дістань, я квіти поставлю, — сказала Оля й пішла на кухню.
У квартирі одразу стало тісно й галасливо. Віктор потирав руки перед накритим посеред кімнати столом.
— Олю, ти чаклунка. Який же стіл приготувала. Аж слиною захлинаюсь, — страждальницько зітхнув Віктор.
— Трохи потерпи, — сказала Оля, заносячи вазу з трояндами. Вона поставила букет на столик біля вікна.
— Шут, — ледве чутно промовила Катруся, закинувши очі.
Оля підійшла й поклала руку їй на плече, ніби хотіла заспокоїти. У цю мить знову подзвонили, і Оля пішла зустрічати нових гостей.
— Це Ліза, а це моя сестра Оля, — представив Максим дівчат і подав Олі букет.
— Дуже приємно, — усміхнулася Оля. Ліза ледве помітно кивнула. — Вибач, тапочок більше немає.
— Нічого, я Лізі свої віддам, — сказав Максим.
Оля здивовано подивилася на брата. Її погляд говорив: «Що в тебе з нею спільного?»
— Запрошуй до столу, сестричко, — сказав Максим, не помічаючи пильного погляду.
Вони увійшли до кімнати.
— Мого брата ви всі знаєте, а це Ліза, його нова дівчина, — представила Оля. — Далі сам, — прошепотіла вона братові й пішла з букетом на кухню.
Ще однієї вази в них із Богданом не виявилося, тож Оля поставила квіти в літрову банку й залишила на столі.
Коли вона повернулася, гості вже розсілися. Богдан показав їй на стілець на чолі столу. Оля сіла й з подивом помітила, що Віктор і Катруся сидять окремо — по різні боки.
Богдан уже розливав чоловікам коньяк, а жінкам — вино. Ліза сиділа прямо, холодна й байдужа. Максим клав їй у тарілку салат. Вона навіть не помічала цього.
«Отака… Від неї віє морозом. У брата були дівчата, але живі, а ця — наче кіл ковтнула…» — думки Олі перервав Богдан. Він підняв келих, з ніжністю дивлячись на дружину, і почав тост.
Усі затихли. Потім лунали дзенькіт келихів, брязкіт виделок…
Оля оглянула присутніх. Віктор шумливо їв, хвалячи стравОля глянула на Богдана, і в його очах вона прочитала ту саму любов, яка зробила їх життя таким щасливим, попри всі випробування, що випали на їхню долю.
